Сусідські коломийки про гуцулів і бойків
Та не тото гуцул, гуцул, що погуцулився,
Але тото гуцул, гуцул, що в горах вродився.
Ой гуцул ся легко вбув, по-гуцульськи ходить,
Червоними волічками ніженьки обводить.
Та гуцул сі легко вбув, легко му ходити,
А гуцулка така файна, лишень ї любити.
Гуцулка мя породила, гуцулка ми мати,
Як не візьму гуцул очки, не буду жонатий.
Гуцулка мя народила, з гуцулков люблюся,
Як не візьму гуцулочки, то не оженюся.
Ішов гуцул з Коломиї, підківками креше,
За ним, за ним гуцулочка кучерики чеше.
Як гуцула не любити, як в гуцула вівці,
У гуцула за ременем писані топірці.
Як гуцула не любити, коли гуцул годний,
У гуцула діжка масла та і сир налобний.
Як гуцула не любити, коли гуцул грає —
На сопілці, на флоярі й на трембіті знає.
Ой не був я у гуцулах, ані уродився,
Але ж бо я до гуцулки добре придивився:
А в гуцулки чорні очі, як терн на галузі,
Біле личко рум’яненьке, як калина в лузі.
Гає гуцул за волами в широкім ремені,
Несе, несе даруночок гуцулоньці в жмені.
Ой гуцулко кучерява, гуцулко надобна,
Купив би-х ти горівочки, коби-с пити годна.
«Та не питай, леґінику, чи я пити годна,
Але питай, леґінику, чи я не голодна».
Та сарака гуцулочка корівки доїла,
Як уздріла гуцулика, на городі вмліла.
Та сарака гуцолочка конопельки терла,
Як уздріла гуцулика, на порозі вмерла.
Гуцулочка молоденька, гуцулочка біла,
В полонині при долині овечки доїла.
Та й овечки подоїла, ягнятка загнала,
Сама вийшла на вулицю, хлопців визирала.
Ой що ж то ми за гуцулка, що ж то ми за пишна,
Треба дати сороківця, щоби в танець пішла.
Ой гадала коломийка, що сі запоможе,
Посадила кукурудзи, сапати не може.
Кукурудзи не сапані, а жнива надходять,
Такой наші кукурудзи несапані зродять.
Ой гуцуле, ти, гуцуле, під лісом ти хата,
Штири кози на мотузі та й курка чубата.
Ой гуцуле, гуцулику, де твої обсівки?
Штири стеблі кукурудзи виносив до дівки.
Іде гуцул понад воду, свариться, гризеться,
Каже собі тої грати, що кучма трясеться.
Ой підемо, пане-брате, на бойки, на бойки,
Скажемо ся поробити ходачки легойкі!
Ой піду я в полонину, там, де жиють бойки,
Там, де грають коломийки дрібно, полегойки.
Та й ти бойко, та й я бойко, та й ми оба бойки,
Як ся вбуєм в постолята та підемо польки.
І ти бойко, і я бойко, ой ми оба бойки,
Заберем ся по дівчині, підем полегоньки.
Не я бойко, не я бойко, бойкова дитина,
А на мені кучерики, як гороховина.
Ой на мені кучерики, як на бараночку,
А ще мені дівчаточка дають доганочку.
Ой дають ми доганочку, дають ми догану,
Ой хоть буду сім рік ждати, не візьму погану.
Ой хоть буду сім рік ждати, щоби-м не женився,
Таке собі дівча візьму, щоби-х не журився.
Таке собі дівча візьму — всім людям навкірки,
Як ся в двері не влізає — зрубаю одвірки.
Ішов бойко за волами та й на воли гейкнув,
Як го воли замахнули, йно ногами мелькнув.
Агі, бойку, за волами, агі, бойку, швидко,
Бо вже воли за горами, іно хвости видко.
А не вміє бойко жати ані копів класти,
Тільки ходить коло бані, аби солі вкрасти.
Ішов бойко долиною, а бойчиха долом,
За ним гнали з дубиною, а за нею з колом.
Догонили бойка в рові, бойчиху в потічку,
Взяли бойка на вервечку, бойку на волічку.
Бойко чорний, бойко чорний, бойчиха періста,
Сів би бойко на бойчиху, поїхав до міста.
Ой ти, бойку, старий бойку, в великій кресані,
Витягну ти віз на хату, на стодолу сани.
Бойко вмер, бойко вмер, бойкові дзвонили,
Як сі схопив бойко з лави, ледве здогонили.
Здогонили молодиці, хтіли бойка бити,
А бойко сі присягає, буде сі женити.
Там на горі на високій щебетала сойка,
За тото мі мама била, що-м любила бойка.
Ой піду я медже гори, там, де жиють лемки,
Там не мають чим світити, лиш сидять потемки.
— Ой гуцуле, гуцулику, ти погана віра,
Твоя жінка у середу солонину їла.
— Ой не бреши, песій синку, твоя жінка гірша,
Твоя їла у п’ятницю, хоть п’ятниця більша.
Ой ти, бойку, ой ти, бойку, я на тебе гойкну,
А ти, бойку, здогадайся, за двері сховайся.
— Ой, гуцули, гуцулоньки, де-сте бойка діли?
Чи ви єго іспекли-сте, чи сирого з’їли?
— Ні ми єго іспекли-сте, ні сирого з’їли,
Лише ішов через гору, та 'го вовки з’їли!
Ой піду я та й на шваби, як си шваби мають,
А шваби лиш по вечері та й спати лягають.
Ой з Чорткова мурованков ішло два вірмене;
Ой прошу вас, добрі люде, не смійтеся з мене.
Ой, мамуню, мамуненько, я ваша дитина,
Не дайте мня на Григорів, бо там нема млина.
В Григорові нема млина, лише одні жорна,
Цілий тиждень мелю, мелю, в неділю голодна.
Ішов дід з Гниловід, баба з Зарваниці,
Знайшов дід воловід, баба рукавиці.
Ой я піду меже гори, меже тиї бойки,
Там музика дрібно грає, скачут полегойки!
Ой у горах сніги впали, гуцул ся не журит,
П’є горілку, любит дівку, аж ся порох курит!
Ой на горі, на високі бойки булі печуть,
Не мож ід ним підступити - ходаками мечуть!