Сусідські коломийки про гуцулів і бойків

Та не тото гуцул, гуцул, що погуцулився,
Але тото гуцул, гуцул, що в горах вродився.

Ой гуцул ся легко вбув, по-гуцульськи ходить,
Червоними волічками ніженьки обводить.
Та гуцул сі легко вбув, легко му ходити,
А гуцулка така файна, лишень ї любити.

Гуцулка мя породила, гуцулка ми мати,
Як не візьму гуцул очки, не буду жонатий.
Гуцулка мя народила, з гуцулков люблюся,
Як не візьму гуцулочки, то не оженюся.

Ішов гуцул з Коломиї, підківками креше,
За ним, за ним гуцулочка кучерики чеше.

Як гуцула не любити, як в гуцула вівці,
У гуцула за ременем писані топірці.
Як гуцула не любити, коли гуцул годний,
У гуцула діжка масла та і сир налобний.
Як гуцула не любити, коли гуцул грає —
На сопілці, на флоярі й на трембіті знає.

Ой не був я у гуцулах, ані уродився,
Але ж бо я до гуцулки добре придивився:
А в гуцулки чорні очі, як терн на галузі,
Біле личко рум’яненьке, як калина в лузі.

Гає гуцул за волами в широкім ремені,
Несе, несе даруночок гуцулоньці в жмені.

Ой гуцулко кучерява, гуцулко надобна,
Купив би-х ти горівочки, коби-с пити годна.
«Та не питай, леґінику, чи я пити годна,
Але питай, леґінику, чи я не голодна».

Та сарака гуцулочка корівки доїла,
Як уздріла гуцулика, на городі вмліла.
Та сарака гуцолочка конопельки терла,
Як уздріла гуцулика, на порозі вмерла.

Гуцулочка молоденька, гуцулочка біла,
В полонині при долині овечки доїла.
Та й овечки подоїла, ягнятка загнала,
Сама вийшла на вулицю, хлопців визирала.

Ой що ж то ми за гуцулка, що ж то ми за пишна,
Треба дати сороківця, щоби в танець пішла.

Ой гадала коломийка, що сі запоможе,
Посадила кукурудзи, сапати не може.
Кукурудзи не сапані, а жнива надходять,
Такой наші кукурудзи несапані зродять.

Ой гуцуле, ти, гуцуле, під лісом ти хата,
Штири кози на мотузі та й курка чубата.

Ой гуцуле, гуцулику, де твої обсівки?
Штири стеблі кукурудзи виносив до дівки.
 
Іде гуцул понад воду, свариться, гризеться,
Каже собі тої грати, що кучма трясеться.

Ой підемо, пане-брате, на бойки, на бойки,
Скажемо ся поробити ходачки легойкі!

Ой піду я в полонину, там, де жиють бойки,
Там, де грають коломийки дрібно, полегойки.

Та й ти бойко, та й я бойко, та й ми оба бойки,
Як ся вбуєм в постолята та підемо польки.

І ти бойко, і я бойко, ой ми оба бойки,
Заберем ся по дівчині, підем полегоньки.

Не я бойко, не я бойко, бойкова дитина,
А на мені кучерики, як гороховина.
Ой на мені кучерики, як на бараночку,
А ще мені дівчаточка дають доганочку.
Ой дають ми доганочку, дають ми догану,
Ой хоть буду сім рік ждати, не візьму погану.
Ой хоть буду сім рік ждати, щоби-м не женився,
Таке собі дівча візьму, щоби-х не журився.
Таке собі дівча візьму — всім людям навкірки,
Як ся в двері не влізає — зрубаю одвірки.

Ішов бойко за волами та й на воли гейкнув,
Як го воли замахнули, йно ногами мелькнув.

Агі, бойку, за волами, агі, бойку, швидко,
Бо вже воли за горами, іно хвости видко.

А не вміє бойко жати ані копів класти,
Тільки ходить коло бані, аби солі вкрасти.

Ішов бойко долиною, а бойчиха долом,
За ним гнали з дубиною, а за нею з колом.
Догонили бойка в рові, бойчиху в потічку,
Взяли бойка на вервечку, бойку на волічку.

Бойко чорний, бойко чорний, бойчиха періста,
Сів би бойко на бойчиху, поїхав до міста.

Ой ти, бойку, старий бойку, в великій кресані,
Витягну ти віз на хату, на стодолу сани.

Бойко вмер, бойко вмер, бойкові дзвонили,
Як сі схопив бойко з лави, ледве здогонили.
Здогонили молодиці, хтіли бойка бити,
А бойко сі присягає, буде сі женити.

Там на горі на високій щебетала сойка,
За тото мі мама била, що-м любила бойка.

Ой піду я медже гори, там, де жиють лемки,
Там не мають чим світити, лиш сидять потемки.

—   Ой гуцуле, гуцулику, ти погана віра,
Твоя жінка у середу солонину їла.
—   Ой не бреши, песій синку, твоя жінка гірша,
Твоя їла у п’ятницю, хоть п’ятниця більша.

Ой ти, бойку, ой ти, бойку, я на тебе гойкну,
А ти, бойку, здогадайся, за двері сховайся.

—   Ой, гуцули, гуцулоньки, де-сте бойка діли?
Чи ви єго іспекли-сте, чи сирого з’їли?
—   Ні ми єго іспекли-сте, ні сирого з’їли,
Лише ішов через гору, та 'го вовки з’їли!

Ой піду я та й на шваби, як си шваби мають,
А шваби лиш по вечері та й спати лягають.

Ой з Чорткова мурованков ішло два вірмене;
Ой прошу вас, добрі люде, не смійтеся з мене.

Ой, мамуню, мамуненько, я ваша дитина,
Не дайте мня на Григорів, бо там нема млина.
В Григорові нема млина, лише одні жорна,
Цілий тиждень мелю, мелю, в неділю голодна.

Ішов дід з Гниловід, баба з Зарваниці,
Знайшов дід воловід, баба рукавиці.

Ой я піду меже гори, меже тиї бойки,
Там музика дрібно грає, скачут полегойки!

Ой у горах сніги впали, гуцул ся не журит,
П’є горілку, любит дівку, аж ся порох курит!

Ой на горі, на високі бойки булі печуть,
Не мож ід ним підступити - ходаками мечуть!