Дівочі та парубоцькі коломийки

А я в свої мамунцуні єден єдиначок,
Або з мене буде хлопець, або гайдамачок.

Мене мати породила в середу до днини,
А я взувся в постолята, побіг до дівчини.

Та й ще мене моя мати на руках носила,
А вже мене до дівчини охота зносила.

Бувайте ми здоровенькі, дівчата маленькі,
Вже не буду з вами пасти бичата сивенькі.

Єден явір підчемсаний, другий зелененький,
Я любити не умію, бо-м ще молоденький.
Ой не вмію я любити, не вмію, не вмію,
Як погляну на дівчину, весь попаленію.

Один вітер дує звідти, а другий противно,
Я любити не умію, а дівчатам дивно.
Не дивуйте, дівчатонька, на мене, на мене,
Ще виросте і для мене листойко зелене.

Високая та ялина, висока, суката,
Я любити не умію, ганять мня дівчата.
Не так тоті дівчатонька, та як молодиці,
Ради би мня утопити у ложці водиці.

Коло млина ясенина, явір зелененький,
Ходи, хлопче, до дівчини, доки-сь молоденький.
Ходи, хлопче, до дівчини, доки-сь молоденький,
Та аби ти жальок не був, як будеш старенький.

Ой хоч же я не парубок, іно парубчина,
Назвала мня парубочком молода дівчина.
Ой хоч же я не парубок, іно парубчуся,
Поза чужі воротонька ночувати вчуся.

Ой чи я собі не хлопець, дідьча ваша мати,
Чи я собі та не вартий файне дівча мати?

Попід гору високую літають качата,
Нічо мені не в голові, йно одні дівчата.

Ой кувала зозуленька коло магазину,
Нема любки на літечко, не треба й на зиму.

Кучерявий баранець, закручені роги,
Пішов би я до дівчини, не знаю дороги.

А я хлопець молоденький, до дівки ся строю,
А як вийду на вулицю, гусака ся бою.

Ударю я чоботятом до плити, до плити,
Або, дівки, мене любіть, або буду бити.

Ходить бузьок по болоті, замочив си штанки,
А я хлопець молоденький, не маю коханки.

Ходить бузьок по болоті та й си злапав жабку,
Йшов Михайло до Палані, перекривив шапку.

Що я собі погадаю, то я собі вчиню,
Продам коня вороного, куплю си дівчину.
Продам коня вороного, продам і другого,
Куплю я си дівчиноньку до серденька свого.

Коли ж я ся каю, каю, каю не помалу,
Що-м собі єм не замовив дівчини замалу.

Ой їв би я капустицю й фасолю дрібненьку,
Любив би я дівчиноньку файну, молоденьку.

Кукурудзи наваріть, кукурудзи дайте,
Кукурудза не поможе - дівчини шукайте.

На Медвежу не належу, на Волю не зайду,
А я собі дівчиноньку в своїм селі знайду.

Ой ходив я попід сад та попід садочки,
Зобачив я дві дівчини, як два образочки.

Розвивайся, березино, розвивайся, дубе,
Ой не знати, котра моя дівчинонька буде.

Покочу я перстенину напоперек току,
Ой не знав я закохання аж до сего року.

А дівчина невеличка, кругленького личка,
Пристала ми до серденька, як перепеличка.

Бодай тебе, дівчинонько, бодай твою неньку,
Та що тебе породила такую красненьку!

Попід гору високую дівча воду несло,
Золотії коновочки, срібне коромесло.

Попід гору високую дівча воду несло,
Чи на дівча дивитися, чи на коромесло?
Попід гору високую несло дівча воду,
Чи на дівча дивитися, чи на її вроду?

Білявая білявочко, чом ти така біла?
Чи ти в полі не робила, що-сь не обгоріла?
Чи ти в полі не робила, корови доїла,
Молоком ся умивала, щоби-сь була біла?

Ой гіллява березонька, гіллява, гіллява,
Там-то ми сі сподобала дівчина білява.
Там-то ми сі сподобала, як корови гнала,
Не міг я ї зачепити, бо мати стояла.

Ой мамуню, мамуненько, товар за рікою,
А я піду завертати з вашою донькою.

Ой ти, рутко, рости прудко, маю ті утяти,
А ти, дівча, рости скорше, маю ті узяти.
Ой ти, рутко, рости прудко, най я замаюся,
А ти, хлопче, рости скорше, най я віддаюся.
Ой ти, рутко, рости прудко, най я ті зрубаю,
А ти, хлопче, рости скорше, най ті не чекаю.

Не поїду з кіньми на ніч, бо-м малий хлопчина,
Якби мене вовки з’їли, плакала б дівчина.

Та я займу сиві бички на багна, на багна,
Я ся піду подивити, що робить Палагна.

В два голоси заспіваю, два голоси маю,
Один пущу по діброві, другий по Дунаю.

Один пущу по діброві дівчину шукати,
Другий пущу по Дунаю долю ї гадати.

Ой попід гай, та попід гай, ой попід гайочок,
Завів мене до дівчини тонкий голосочок.

Ой бий, коню, копитами перед воротами,
Нехай вийде дівчинонька з чорними бровами.

Ой як я був малий, малий, то пас-єм бичата,
А тепер-ем трохи більший, люблять мі дівчата.

Ой як собі заспіваю, голосом поведу,
Так до мене дівки ідуть, як бджоли до меду.

Білий кабат, білий кабат, ногавиці сині,
Так на мене дівки летять, як на морков свині.

Якби була не калина та й не яворина,
Була би мні, моя мати, вода примулила.
Була би мні примулила, був би я сі втопив,
Вийшла мила по водицю, а я ї сі вхопив.
Вийшла мила по водицю з двома коновками,
А я ї сі шиї вхопив обома руками.

Я дівчині горівчини, я єї гербати,
Кажуть люди, щоб дівчину не поцілувати.
Я дівчині горівчини, я дівчині чаю,
Притулися, дівчинойко, трохи постискаю.

Чи це ж мені та вчинено, чи це ж мені дано,
Що я ішов від дівчини в понеділок рано?
Чи це ж мені та вчинено, чи це ж мені вчинки,
Що я ішов від дівчини робітної днинки?

Мене мати породила в стодолі на тоці,
Дала мені чорні очі — моргати на хлопці.

Ой ще мене моя мати на руках носила,
Та як мене за хлопцями охота зносила.
Ой ще мене моя мати кашов годувала,
Та як мене за хлопцями охота збирала.

Ой варила мама кашу, та й сама не їла,
Та й любила парубочки і мені веліла.

Постав мені, тату, хату з нової ялини,
Бо до мене хлопці ходять з малої дитини.

А я пасти не пожену, бо я ся стидаю,
Як зобачу каваліра, очі затикаю.

Я товару не пожену, за товаром гірше,
За товаром малі хлопці, за волами більші.

Як я була мала, мала, нічого не знала,
Я гадала, що не буду нікого кохала.
Як я більша підросла, на станочку стала,
Молодому козакові до серця пристала.

Ой ходила по садочку та й яблучка рвала,
Та й молодим парубочкам крізь плоти давала.

Ой дівчина чорнобрива попід сад ходила,
Сама ябка обривала, на мене зложила.

Ой за гаєм брала льон, брала конопельки,
Ой нічо ї не в голові, ой но витребеньки.
Ой вийди-но, дівчинонько, вийди, подивися,
Конопельки не вибрані, льонець постелився.

А я в свої мамуненьки іно єдна була,
Косу свою розчесала, - всю роботу збула.

Пішла би я на став прати, та й не маю дошки,
Кортить мене постояти із кожним потрошки.

Ой паслася сіра шутя по зеленім плаю,
Як не маю миленького, то нічо не маю.
Ой паслася сіра шутя, піду завертати,
Як не маю миленького, мушу поглядати.

Ой Іване, Іваночку, ходиш по лісочку,
Та вирубай яворика та на колисочку.
Та вирубай яворика того зеленого,
Та най я си виколишу хлопця молодого.

Ой то славні вечорниці, пусти мене, ненько,
Бо там хлопці молоденькі, болить мя серденько.

Пусти мене, моя мати, до тої машини,
Бо там будуть файні хлопці солому носили.
Шумлять ріки, шумлять ріки, та й шумлять потоки,
Чому мене не пускають на тоті толоки?
Чому мене не пускають, через яку біду?
Та я таки викрадуся, на толоку піду.
Чому мене не пускають, через яке лихо?
Бо як піду на толоку, то не сиджу тихо.
Я уберу сорочечку з тими рукавами,
Та я піду на толоку лиш за парубками.

Ой трясеся трясовина, трясеся ліщина,
Ой трясеся за козаком молода дівчина.
Ой трясеся трясовина, трясеся дубочок,
Ой трясеся за дівчинов ладний парубочок.

Яке з тої полонинки студененьке віє!
Та прихили своє личко, най моє загріє.

А як я си заспіваю, а як я си вріжу,
Вийди, вийди, файний хлопчик, пасуть коні в збіжу.

А я собі заспіваю, а я собі вівкну —
Може, багач одуріє, дасть за мене дівку.

Я вижену воли, воли, ти вижени йміння,
Та будемо разом пасти на твоє сумління.

Понад ріку товар гоню, стою над водою,
Та ти плачеш за товаром, а я за тобою.
Ой ти плачеш за товаром, як би завернути,
А я плачу за тобою, де би з тобов бути.

Ай щоби-то мама знала, іцо то за Михайло,
То би мене прибирала щонеділі файно.

Ой вже вечір вечоріє, сонце вже колує,
А хто ж мене, молодую, ввечір поцілує?

Ой кувала зозуленька у лузі на пеньку,
А хто ж мене поцілує, таку молоденьку?

А як мене поцілував той хлопець Микола,
То так мені на серденьку, як медом довкола.

Коли мене поцілував хлопець молоденький,
Відтогди ми на сердейку тягар немаленький.

Там на ставі гуска, гуска крилоньками плюска,
А за нею гусачок — додому не пуска.

Достигає пшениченька, час вже її жати,
Час би нам ся раз вже, милий, щиро покохати.

Товаришко, правдо моя, товаришко-сосно,
Чи так тобі, та як мені, за тобою тоскно?
Товаришко, правдо моя, товаришко-панно,
Чи так тобі, та як мені, за тобою банно?

Товаришко моя, моя, єдну раду маймо,
Ой сшиймо ми сорочечку, миленькому даймо.
Єдна буде станок шити, а друга рубити,
Єдну буде в танок брати, а другу любити.

Вчора була неділенька, нині понеділок,
Посіяла мати жито, вродився барвінок.
Посіяла мати жито, а вродився горох,
Щонайліпша компанія - то найбільший ворог.

Я казала, компанійо, що ти компануєш.
Ти для мене, молодої, трутину готуєш.

Ой згодьмося, пане-брате, ой згодьмо, ой згодьмо,
До єдної дівчиноньки на зальоти ходьмо.

Розвалю ти, товаришу, голову надвоє,
Та не ходи, товаришу, до дівчини мої.
Розвалю ти головоньку, будеш хорувати,
Тогди будеш, товаришу, зі мнов справу мати.

Попід тоті сині гори кучеряві бучки,
Аж то леґінь, а я дівка - потягаймо ключки.

Ей гуляймо, хлопці, браті, гуляймо, гуляймо,
З сего села за границю дівчини не даймо.

Ой не кури, вуйку, люльку у новій хатчині,
Бо викуриш чорні очка молодій дівчині.

Очі мої сиві, сиві, то-сте зависливі,
Та на тоті дівчатонька, котрі чорнобриві.

Ой на горі на високій коники пасуться,
Сиві очі завертають, кучері трясуться.

Попід гору високую дівча воду несло,
Чи на то сє дивитоньки, чи на коромесло?
Чи на теє коромесло, що ся вигинає,
Чи на теє гарне дівча, що ся оглядає?

—   Чом ти, коню, не їш, не п’єш, чи доріжку чуєш?
Чом ти, сину Василину, дома не ночуєш?
—   Бо як мені, моя мамко, дома ночувати,
Прийде нічка осінняя, ні з ким розмовляти.

Ой чи тебе, мій синочку, мила забавила,
Ой що твоя вечеронька на столі застила?

Як я тоту коломийку зачую, зачую,
Через тоту коломийку дома не ночую.

Та якби я, пане брате, все дома ночував,
Давно би я в Станіславі черевички взував.

Ей на горі монастир, на долі дзвіниця,
Ей там би я черцем був, коби молодиці.

До роботи не беруся, робити не можу,
Не єдную дівчиноньку з розуму виводжу.

Ой тупнув би-м, каже, ніжков, та ніжка болить мє,
Ой тупнув би-м, каже, й другов, дівчина сварить мє.

Ой тудруду, де я буду мед-горівку пити,
Ой тудруду, де я буду дівчину любити?

Чобітки ж ви обцасові, підківки цинові,
Тоже-смо сє находили до дівки єдної.

Ой пожену сиві воли та на отавоньку,
А сам піду до дівчини та на розмовоньку.

З сего боку на тамтой бік далеко ходити,
Купю я си кониченька, буду сі возити.

Ей, конику воронику, грива ти сивенька,
Завези мні, занеси мні, де моя миленька.

Ой поїду з кіньми на ніч, поїду, поїду,
Я коники попутаю, до дівчини піду.
Я коники попутаю, най коні пасуться,
А сам іду до дівчини, кучері трясуться.

Ворав би я, сіяв би я, щоби моя нивка,
Щоби вийшла та й до мене моя чорнобривка.
Сіяв би я, ворав би я, коби моє поле,
Коби вийшло поганяти дівча від Миколи.

А вже ж мені на заваді у садочку грушка,
Я не вижу, куда ходить солоденька душка.

Забув би-м тя, дівчинонько, забув би-м тя швидко
Коби з твого подвіренька на моє не видко.

А я змерз, як той пес, прошуся до хати,
Бере дівка коцюбу — з хати виганяти.

Якби не ти, дівчинонько, та й не ти, та й не ти
Не стояв би кінь вороний у такій заметі.

Якби не ти, дівчинонько, та й не твоя мати,
Не стояв би кінь вороний коло твої хати.
Якби не ти, дівчинонько, та не твої очі,
Не стояв би кінь вороний до темної ночі.

Ти, дівчино, перебірка, то ж перебираєш,
Всі соколи женеш в поле, свого не пускаєш.

Ой, дівчино, дівчинонько, яка ти циганка,
Казала-с ми приходити, сама-с двері замкла.

Не був же я у лісочку, но одного разу
Злапав я си дівчиноньку відразу, відразу.
Не був же я у лісочку, но оден разочок
Злапав я си дівчиноньку та як вобразочок.

—    Ой молоді леґіники, де воли займете?
Я згубила запащину, чи ї там знайдете.
—    Ой займемо сиваники в зелену ліщину,
Хоч найдемо, не віддамо тобі запащину.

Тепер я си заспіваю, тепер ми сі хоче,
Доки мої головоньки ніхто не клопоче.
Тепер я си заспіваю, доки молоденька,
Доки мені не заплаче дитина маленька.

—    Мати моя старенькая, мати моя, мати,
Не дай мені три дні їсти, а ніч погуляти.
—    Хіба би я дурна була, розуму не мала,
Щоби я ти про гуляння їсти не давала?

А я вийшла на толоку, на толоці хлопці:
Головойко моя бідна, я в чорній сорочці!
А я прийшла додомоньку: убери ня, мати,
Бо я іду на толоку з хлопцями гуляти.

Ой піду я на малини, малини малейкі,
Ачей прийдуть на малини хлопці молодейкі.

Ой не піду на лан, на лан, піду до машини,
Бо там хлопці чорнобриві солому носили.
Ой не піду на лан, на лан, піду млинкувати,
Обіцяв ми пан коНтрольор сукенку набрати.
Пан контрольор на сукенку, фірман на запаску,
Забула-м сі запитати, за яку то ласку.
—    Ой за тоє, файна любко, за тоє, за тоє,
Що ми собі постояли не раз обидвоє.

Подивлюся раз в віконце, а два рази в люстро,
Чом не прийдеш, парубочку, без тебе ми скучно?

Чи я тобі не казала, казала ти ненька,
Ти до мене не ходи, бо я ще маленька.

Ой ковалю, ковалику, зроби ми замочок,
Бо я буду замикати міртяний віночок.

Компаніко моя люба, компануй зо мною,
Маю брата рідненького, будеш братовою.

Ой, Василю, Василеньку, ти запашне зіллє,
Як сі будеш женитоньки, проси на весіллє.

Ходить боднар по ліщині, вобручі рубає,
Два вирубав, два вирубав, третього шукає.
Два вирубав, два вирубав, за третім шукає,
Молодая дівчинонька з гаю зазирає.
—    Чи маєш ти вітця, матір? — Ой маю я, маю,
А я ходжу, молоденька, долі визираю.
Ой боднаре, боднарочку, чо я тебе прошу,
Зроби мені коновочку, най я воду ношу.

Чобіт ми ся протоптав на мізельнім пальці,
Хлопець ми ся сподобав на весіллю в танці.

Всадила я ябліночку, ще си всаджу грушку,
Ходить милий по городі в білім капелюшку.

Ой у моїм огороді виросли косички,
То милейкий запрягає коника до брички.

Ой вишенька, черешенька, зо споду гладонька,
Не знаєш ти, моя мати, що в мні за гадонька.
Ой не знав ані отець, ні мати, ні сестра,
На котрі мя кучерики охотонька знесла.

Ой засвіти, мати, свічку, най ми видно буде,
Най я виджу, з ким я сиджу, чи подібно буде.
Ой засвіти, мати, свічку, най перейду річку,
Ой засвіти, мати, обі, я перейду собі.

Ой посію пшениченьку на обірничейку,
Хто ж ся буде притуляти ід мому личейку?
Летить ворон з чужих сторон, ситий, не голоден,
Тот ся буде притуляти, котрий буде годен.

Ой що ж тото за зілленько, що си зеленіє,
Ой що ж тото за парубок, що си з дівки сміє?!

Сюди, туди вулицями, моя хата крайна,
Мене хлопці обіймають, бо-м нівроку файна.

Голосочку мій тоненький, понисі, понисі
Та й на тото подвіренько, де коники лисі,
Та й на тото подвіренько, де град тучі била,
Де родина з родиною мід, горівку пила.

Ой я си панів не бою, ні панського суду,
Я дівчина молодая без хлопців не буду.

Ой буду я така стара, аж я буду трісти,
А ще буду файним хлопцям на коліна лізти.

Ой ковалю-ковалику, зроби ми підківки,
Бо я хочу зачинати ходити до дівки.
Ой ковалю-ковалику, зроби мі підкови,
Бо я хочу зачинати ходити до вдови.

Коли хочеш, файна любко, щоби-м до тя ходив,
Постав кладку через річку, щоби я не бродив.
Постав кладку через річку, золоте поруччя,
Та щоби я не замочив біленькі онучі.
Та щоби я не замочив, та й не заросився,
Щоби люде не казали, що-м розволочився.

Пане-брате, товаришу, одну раду маймо,
Або тото дівча любім, або занехаймо.
Або тото дівча любім, або його лишім,
Або його чорні очі на папері спишім.
Писав би я на папері, паперу не маю,
Поїхав би-м за папером, дороги не знаю.
Поїхав би-м за папером аж до Паперова,
Та випала з-під коника золота підкова.

Не вірю ті, файна любко, не вірю, не вірю,
Ночували два леґіні на твоїм подвір’ю.
Ночували два леґіні, оба молоденькі,
Цілували й обіймали личко рум’яненьке.
Цілувалась, обіймалась, кілько ся хотіло,
Тепер не меш цілувати, бо не твоє діло.

Та дзора, та дзора!
Але ж моя файна любка від неділі хора.

Цілий тиждень хорувала, бо робота була,
А в неділю подужіла, як цимбали вчула.

Ой музика, пане-брате, музика, музика,
А дівчина русявая — забавка велика.
Чи ти, дівча, русявая, чи ти, дівча, біла,
Чи ти в полі не робила, що-сь не обгоріла?
Ой я в полі та й робила, чей робити буду,
Та я роду біленького, та й біленька буду.

Я музику полюбила, за музику піду,
А музика як заграє, я забуду біду.

Ой ти, каже, грачу, грачу-неборачу,
Через тебе, вражий сину, марне літа трачу!
Ой трясеться березина, трясеться й ліщина,
Та трясеться за парубком молода дівчина.
Та трясеться за парубком, а не за бідою,
Відливали дівчиноньку три рази водою.

Та гія, та гія,
Ото ж мі ся сподобала дівчина Марія!
Ото ж мі ся сподобала, кинулася в очі,
Та я з ночи не вечеряв, нині ся не хоче.
Та я з ночи не вечеряв, нині не голоден,
Беріть, хлопці, моє дівча, бо я вже не годен.

Ой вийшов я на царину, царина зелена,
Не був би я на царині, якби не Олена.

Та як ми ся розходили з толоки додому,
Сім раз би-м тя поцілував, не кажи нікому.
Сім раз би-м тя поцілував, не кажи нікому,
Бо то люде порозносят, як вітер солому.
Ой солому порозносят, солома легенька,
Тебе люди возьмуть в зуби, ти ще молоденька.

Розвивайся, березино, розвивайся, дубе,
Ой не знати, котра моя дівчинонька буде.
Гей вийду я на вулицю та й стану гадати,
До котрої дівчиноньки старостів послати.
Післав би я до бідної — дороги не вбиті,
Післав би я до багачки — лавиці не миті.
Волію я до бідної дороги топтати,
Ніж у тої багатої лавиці шкребтати.

А я весну перевесну, літо перебуду,
Коби швидше до осені — женитися буду.

Кажіть, мамо, татуневі, би ня оженили,
Я би казав, та боюся, щоб мене не били.

Тобі, батьку, журитися — сіяти, орати,
Мені, батьку, журитися, котру дівку брати.

Таки вженюсь, товаришу, оженю, оженю,
Таке собі дівча візьму — сховаю в кишеню.

Грім гуде, грім гуде, а я не боюся,
Маю файну дівчиноньку, з нею оженюся.

Не беру тя, біла дівко, за твою роботу,
Лиш беру тя, біла дівко, за твою красоту.

Ей будеш, леґінику, мою красу знати,
Та як будеш у суботу сам сорочку прати.

Вітер віє, вітер віє, вітер завіває,
А дівчина воду носить, зілля поливає.
Не так зілля, не так зілля, як той барвіночок,
Як буде ся віддавати, вплете сі в віночок.

Сію руту, сію руту, руту поливаю,
Росте рута зелененька, на вінок сховаю.

Ой чий же то садок, садок зацвів так синенько?
Постелився барвіночок по землі низенько.

Товаришка віддається, а я аж за рочок,
А я своїй товаришці сплітаю віночок.

Ой плетемо та віночки, барвінку доходить,
Бо вже з нами товаришка більше не походить.

Закувала зозулина, сидячи на ладі,
Не довго ті, моя мамко, в хаті на заваді.

А в нашої молодої перед хатов яма,
Сидить наша молода, як намальована.

Вийди, вийди, Ганнусенько, стань собі на приспу,
Та подякуй, Ганнусенько, нам за товариство.
Ой дякую, моя ненько, за вихованенько,
Не будете лагодити щодень сніданенько.
Та я в своєї матіночки тепер на відході,
Посадила яворика у своїм городі.
Мати ж моя старенькая в тонкій сорочині,
Не дали ми погуляти, молодій дівчині.
А я при вас не гуляла, при чужій не буду,
А по чім я вас, мамунцю, споминати буду?
Нащо мене віддаєте, мої любі тату,
Хто ж вам буде веселити через зиму хату?
Через зиму хату, хату, через літо нивку,
Нащо мене віддаєте, таку чорнобривку?

Болить мене головонька, як вечір настане,
Прийди, прийди, мій миленький, може, перестане.

Ой не спали чорні очі, не спали, не спали,
Но сиділи на порозі, милого чекали.

Ой я би ся не здрімала, хоч би засвітало,
Якби прийшло солов’ятко та й защебетало.

Я калину гну в долину, а калина вгору,
Коли ж я, ох, мій миленький, з тобов наговору...

Гей якби я була знала, що прийде Микула,
Я би була із всіх стільців порошок іздула.
Гей якби я була знала, що прийде Михайло,
Я би була кучерики зачесала файно.

Ой який ти, мій миленький, ти ладний на вроду —
Як той ясний місяченько на добру погоду.

Я гадала, молоденька, що то вже зоріло,
А то мого миленького личенько яріло.
Я гадала, молоденька, що сонечко сходить,
А то милий, чорнобривий по городі ходить.

Ой дощ іде, роса паде на білу березу,
А я свому миленькому сорочку мережу.

Я до тебе козака, ти до мене польки,
Приїдь, приїдь, мій миленький, зварю ті фасольки.

Ніхто такий не файненький, та як мій миленький,
Ой як іде через село, як сосна, тоненький.

Ой чи ти, удовин сину, у меду купався,
Що ти мені, вдовин сину, дуже сподобався?

Ой того я хлопця люблю, ото моя душка,
Що червона китаєчка коло капелюшка.

Ой гайові горішеньки, гайові, гайові,
Ой то мі ся сподобали очка Івасьові.

Ой кувала зозуленька та й на конюшині,
В тебе, милий, очка сиві, а у мене сині.

Ой Василю, Василечку, житній колосочку,
В вікні сиджу, тебе виджу в вишневім садочку.

Ой кувала зозуленька на рові, на рові,
Від милого пам’яточка — цвіти на голові.
Ой кувала зозуленька на буці, на буці,
Від милого пам’яточка — перстінець на руці.

Чи я тобі не казала, мій любий Василю.
Купи мені коралики на біленьку шию.
А як хочеш, мій миленький, щоби-м була біла,
Купи мені парасолю, би-м не обгоріла.
Чекай, моя миленькая, най продам фасолю,
Та я тобі за фасолю куплю парасолю.

Ой поїхав мій миленький і щось мені купить —
Солоденький медівничок, бо він мене любить.

Ой місяцю-місяченьку, ой місяцю-князю,
Скажи мені щиру правду, з ким я долю зв’яжу?

Не дивуйте, люди добрі, що перебираю,
Я такого мужа хочу, як я сама знаю.
Кажуть за ня, що я плоха — най мене хтось здурить!
За такого хлопця піду, що не п’є й не курить.

Ой дай мене, моя мати, за файного хлопця,
Щоб я собі процвітала, як ружа в городці.

Ой на ставу, на ставочку там виплила качка,
Шукайте мі одинака, бо я одиначка.

Гадай, мати, гадай, мати, аби угадала,
Би ти мене з гараздочку на біду не дала.

Ой ти, сивая зозулько, що би-м тя просила,
Коби мені пораяла вдовиного сина.

Та як я сі заспіваю, далеко мя чути,
Аж на тоту стороночку, де я маю бути.
Аж на тоту стороночку, аж до тої хати,
Де я маю, молоденька, господарювати.

Кучерявий баранець, кучеряві роги,
Пішов би я до дівчини — не знаю дороги.

Ой піду я попід сад, чи не впаде сливка,
Чи не вийде дівчинонька, моя чорнобривка.
Ой піду я у садочок, чи не впаде грушка,
Ой чи вийде, чи не вийде люба моя душка.
Ой піду я попід сад, чи не впаде ябко,
Ой чи вийде, чи не вийде моє солодятко.

Ой коб не ти, дівчинонько, і не твої очі,
Не стояв би мій коничок до самої ночі.

Парасечко, бідашечко, не дай погибати,
А заведи коня в стайню, а мене до хати.

Не плач, доню, не журися, бо не маєш чого,
Ти гарного хлопця маєш, виходиш за нього.

В молодого на воротях зелена галузка,
Наш молодий чорнобривий та білий, як гуска.

Ой з-за Лючі іде туча, з-за Косова хмара,
Тото собі Марієчка із Іванком пара.

Ой долино, долиночко, та в тобі явірці,
Я пожену воли пасти, а ти жени вівці.

—   Ой ти, білява, білявино, чого така біла?
—   Бо на мені пудерику до півтора кіла.

Ой пішов я до дівчини, — в хаті, як у хаті,
Подивився на полицю — горшки сорокаті.

Ой ішов я з вечорниць та попід городи,
Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.
Як зачали старі баби кочергами гнати,
То я мусив гачі дерти, гарбузи латати.

Утікав я од Параски через перелазки,
Якась біда ударила по штанах три разки.
А я кричу: — Ґвалту, люди, чого біда хоче? —
А по мені учетверте: — Не ходи поночі!

Як ішов я через село, курка мене вздріла,
Якби не та паличенька, була б мене з’їла.

Закувала зозулиця та й сіла на ґанок,
Ішов Іван від Марії, загубив топанок.

Я гадала, що то сито, а то обичайка,
Я гадала, що то хлопець, а то величайка.

Ой дивися, кого брати, хлопче-небораче,
Котра файна та богата — тота в гречку скаче.

Ой мій милий, солодийкий, біле полотенце,
Та нич би тя не боліло, лиш зуби та серце.

Ой у мої любки, любки, солодийкі губки,
А в чужої, як в кобили, громи би ї вбили.

Каже, любку, твоя мама, що мене не хоче,
Кажи, любку, свої мамці - най ся не клопоче.
Кажи, любку, свої мамці файними словами,
Би ся мене не бояла, бо я не з рогами.

Ой як була-м не ходила смерічки садити,
То була-м ся не навчила хлопчиків любити.

Ой кохання моє, моє, не міркуваноє,
Личко моє від неділі не цілуваноє.

Ой недільо, неділице, коби тя не тілько,
Ти не знаєш, неділице, як без любка гірко.

Ой сусідко, сусідище, ти відгородися,
Як до мене іде любко, а ти не дивися.
Як я схочу, сусідище, сина ти любити,
Будут ти ся перелази високі ломити.

Хвалилася сусідиця, що ї два любили,
Вна не варта і їдного, громи б її били.