Коломийки про вибір пари та зустрічання

Ой піду я попід сад, чи не впаде грушка,
Ой чи вийде, чи не вийде моя щебетушка?
Ой піду я попід сад, чи не впаде сливка,
Ой чи вийде, чи не вийде моя чорнобривка?
Ой піду я попід сад, чи не впаде ябко,
Ой чи вийде, чи не вийде моє щебетятко?

Усі хмарки до купочки, одна не доходить.
Усі любки на гулянню, моя не приходить.

Коли палиш сіни, хату, пали й обороги,
Коли ідеш до дівчини, не питай дороги!
Коли палиш сіни, хату, пали і оденки,
Коли ідеш до дівчини, не питайся неньки!

Давай, мати, вечеряти, давай, мати, живо;
Бо мені так до дівчини, як тобі на жниво.

Хоч би прийшло погибати по самії вуха,
Таки піду до дівчини, хай і завірюха.
Хоч би прийшло погибати по самії очі,
Таки піду до дівчини темненької ночі.

Там на горі конюшина, лиш би коні пасти,
Так ми кортить до дівчини, як злодія красти.

Ой займу я воли пасти на пашу, на пашу,
А сам піду до дівчини на молочну кашу.
Ой займу я воли пасти на роси, на роси,
А сам піду до дівчини заплітати коси.

А я тобі, господарю, з кіньми не поїду,
Коні в стайні попутаю, сам до дівки піду.

Ой минули сінокоси, а настали жнива;
Вийди, вийди на обору, моя чорнобрива.

Сосновая коновочка, дубовеє вушко,
Вийди, вийди на вулицю, моя щебетушко.
Сосновая коновочка, дубовеє денце.
Вийди, вийди на вулицю, моє любе серце.

Ой по чому гальба пива? По три сороківці,
Тогди до тя, дівко, прийду, як подою вівці.
А я прийшов до дівчини, як подоїв вівці,
А дівчину молоденьку обіймають інші.

Упав сніжок на обліжок, та й на обліжочок,
Не піду я до дівчини, бо буде слідочок.

Ей з-за гути чорні хмари, з-за гути, з-за гути,
Пішов би я до дівчини, нема ся в що взути.
Чоботи ся попороли, а віхті попріли,
А миші ся показили, онучі поїли.

Сеї ночі опівночі місяць припізнився,
Ішов кривий до дівчини, сліпий придивився.
—    А куди ти, кривунджаю, манджаєш, манджаєш?
—    До дівчини, сліпатуро, що мні ся питаєш?

А я пішов до дівчини ще ся примеркало,
Та на мене дідьче щеня всю нічку брехало.
Та на мене дідьче щеня всю нічку брехало,
А я метав по дві ріпки, аби утихало.

Не далеко до дівчини, йно через дорогу,
Як не піду, відвідаю, — криваю на ногу.
Як не піду до дівчини, як не поцілую,
То на уха сліпота, на очі не чую.

Хата мої миленької вікном до дороги,
Не рад би я повернути, самі несуть ноги.

Казала ми приходити біленька Ганнуся:
«Прийди, прийди, мій миленький, заріжу ти гуся!»
А вна гуся зарізала, та й не стало солі,
А вна гуся за голову та й кинула псові.

Ой до гаю дорожейка, до гаю, до гаю,
А за мною тато з ціпом: «Де ти йдеш, бугаю?»

Ой піду я до дівчини, ляжу я на межу,
Ой чи вийде, чи не вийде, най си хоч полежу.

Ой поведу коні на ніч та й на конюшину,
А сам піду до дівчини та й на подущину.

Там на горі журавлі, на долині бузьки,
Який-такий до'дівчини, а я до Ганнуськи.
У Ганнуськи три подушки, мальовані двері,
Кличе, кличе Ганнусенька до свої вечері.

Ой прийшов я до дівчини, та не встиг я сісти,
Вона мені з решетом — бараболі їсти.
Як ти хочеш, дівчинонько, щоби тя любити,
Було ж тії бараболі хоч потеребити.

Ой дівчино молоденька, не дай погибати,
Візьми коня до стаєнки, а мене до хати.
Дай коневі, дай коневі сіна та й оброку,
А мені дай, молодому, постільку широку.

Бистра річка, бистра річка, бистра, невеличка,
Я не буду ночувати без білого личка.

Ой дівчино молоденька, ти ми палиш душу,
Хоч би яка нічка темна, я тя дойти мушу.

Ой важив я на дівчину, важив та й наважив,
Мати сіни замикала, я віконцем лазив.

Ой прийшов я до дівчини, а дівчина сп’яча,
Я помацав за перину, перина гаряча.

Ой добраніч, білявино, добраніч, добраніч,
Дай же ж мені свою ручку під голову на ніч.

Ой у гаю черешенька, за гаєм ліщина,
Навчила мні в саду спати молода дівчина.

А в лозині при долині бистренькая річка,
Яка ж з тобов, моя мила, солоденька нічка.

Ой любив я свою милу, аякже, аякже,
Ізвечора поцілую, в опівночі также.
Ізвечора поцілую, щоби добре спала,
В опівночі поцілую, щоби рано встала.

Болить мене головонька та й нога в коліні,
Лишилося солодятко в оборозі в сіні.

Ой та туду, ой та гуду, хоч коня ся збуду,
Такой в своєй білявини ночувати буду.

Ой та туду, туду, туду, туду, туду, тіду,
Хоть би яка темна нічка, до рибочки піду.

Я б сі в кожух не вбирала, щоби не біленький;
Я б на село не ходила, щоби не миленький.
Я б сі в кожух не вбирала, щоби не єдвабний,
Я б на село не ходила, щоб не хлопець ладний.

Ой пішла я по водицю до тамтої студні,
Як мі зимав жвавий хлопець, тримав до полудні.
Ой прийшла я додомоньку, мати мі вхопила,
Як заперла сіни й хату, до вечора била.

Як поведеш коні на ніч, заграй на свистівку,
То я тебе зачекаю в зеленім барвінку.

Вбула собі чоботята, взяла синю димку
Та й махнула за вівчарем аж у полонинку.

Ой дай, Боже, на ніч дощу, а на день погоди,
Щоби моє серденятко вийшло на ягоди.

Ой дай, Боже, на день дощу, на вечір погоди,
Як поведе мій миленький коника до води.
Ой дай, Боже, на день дощу, а на вечір снігу,
Щоби не вів мій миленький коней до нічлігу.

Чи я тобі не казала, любко, під явором,
Моя хата новим шита, видко горі двором.
Моя хата новим шита, ябліночка стята,
Прийди, прийди, мій миленький, ой кожного свята.
Моя хата новим шита, а стіноньки білі,
Прийди, прийди, мій миленький, кожної неділі.

Прийди, прийди, мій миленький, я тя сі надію,
Най тя вночі поцілую, бо удень не смію.

А на моїй обороньці два дуби зелені,
Прийди, прийди, мій миленький, двері відхилені.
Ой до гаю доріженька, до гаю, до гаю,
Прийди, прийди, мій миленький, бо не витримаю.

Ой прийди си, мій миленький, вечором темненьким,
Напою тя від корови молоком тепленьким.
Ой прийди еи, мій миленький, якось тото буде,
Ой то ж твоя доріженька заплачена буде.

Ой прийди си, мій миленький, прийди си, прийди си,
Та горами, долинами, куди й ходять лиси.
Прийди, прийди, мій миленький, та й стань під віконце,
А я скажу своїй мамі, що то сходить сонце.

Ой ізійшов місяченько, ой коби ще зірка,
Коби прийшов мій миленький та й став коло двірка.
Ой ізійшов місяченько, ой коби ще сонце,
Коби прийшов мій миленький, заграв під віконце.

Не піду я, мамко, в поле, домарити буду,
Дала-м слово миленькому, цофати не буду.
Дала-м слово миленькому, ой дала му, дала,
Піде мати жито жати, я буду чекала.

Ой кувала зозулечка, кувала, кувала,
Стояв милий під віконцем, я о нім не знала:
«Не стій, милий, під віконцем, ходи си до хати,
Упало ми веретенце, нікому підняти».

Не стій, любий, під віконцем, ввійди си до хати,
Холодненький вітрець віє, будеш хорувати.

Чи я тобі не казала, песику маленький,
Аби-сь тоді не дзяворив, як іде миленький,
Аби-сь тоді не дзяворив, не був коло хати,
Аби-сь мені миленького не смів проганяти.

Ой леґіню молоденький, кажу ти, ле'ґіню,
Чи я з тобов не стояла нічку на неділю?
Чи я з тобов не стояла та не говорила?
Було в личко цілувати, я не боронила.
Було в личко цілувати, кілько ся хотіло,
Щоби тебе, молодого, до мні не кортіло.

Чорні очі, чорні очі, біда мені з вами,
Не хочете ночувати єдну нічку самі.
Єдну єсте ночували, та й тоту не спали,
То вставали, то лягали, любка визирали.

Соловію, гречку сію, соловію, в’яжу,
Соловію мій маленький, з ким я спати ляжу?

Ой то ж мої подушеньки понадувалися,
Коби прийшов мій миленький, повлягали би ся.
Подивлюся у віконце, чи далеко сонце,
Прийди, прийди, мій миленький, треба мі тя конче.
Ой іду я попри вербу: вербо моя, вербо,
Та як не є миленького, під головов твердо.

Парубочку-голубочку, де ти забавлявся?
—     Нічка була темненькая, я прийти боявся.
—     А чи того ти боявся, щоби вовк не з’їв тя,
А чи, може, коник карий деінде повів тя?

Ой не літай, воробчику, понад нову стелю
Та не валяй порошеньків на мою постелю.
Бо то моя постеленька, як сніжок біленький,
Щоби на ній ніхто не спав, тільки мій миленький.

Чи ти, милий, такий файний, чи мені здаєся,
Ой що мене через тебе спання не береся?
Не береся вночі спання через цілування,
А у днину роботонька через визирання.

Чому-с тогди не приходив, як я ти казала?
Тепер, дурню, не калатай, бо-м позамикала.

Чи ж я тобі не казала, любцю, на порозі,
Що я буду ночувати в крайнім оборозі.

Ти, мамуню, ніц не знала, я не повідала,
Же я тобі ціле літо в халупі не спала.
А я в саду ночувала та й не боялася,
Миленькому на рученьках наночувалася.

Ой не кашли, соколику, не кашли, не кашли,
Аби тебе коло мене не найшли, не найшли.
А кедь будеш, мій миленький, кашляти, кашляти,
Будуть тебе коло мене глядати, глядати.

Як поїдеш з кіньми на ніч, візьми мя з собою,
Буду коні завертати і спати з тобою.

Яка добра капустиця з шафраном, з шафраном,
Яка нічка солоденька з молодим Штефаном.

Ой дівчино біла, біла, де-с вінок поділа?
Поїхала з кіньми на ніч, та й кобила з’їла!
Ой кобила вінок з’їла, кінь дві паляниці,
Того я си наробила в коршмі на музиці.

Вітер віє, шаленіє, дівчино, чи чуєш?
Пусти мене до світлоньки, де нічку ночуєш.
«А я би тя упустила, іно я ся бою,
Погубила-м дрібні ключі від свого покою».

Ой що тобі, дівчинонько, тоє помагає,
Що до тебе щовечора хлопець прибігає?

Д що кому та до того, що то кому шкодить,
Що до мене мій миленький щовечора ходить?

Та чого ся, парубочку, так додому квапиш,
Ти нічого там не маєш, нічого не втратиш.

Та до мене любко горов, від мене долинов,
Та до мене темнов нічков, а від мене — днинов.

Ой чи я ти не мовила, миленький, миленький,
Вставай живо, ЙДИ додому, бо вже день біленький.
А миленький встав борзенько, на світ подивився,
Біг додому, як шалений, навіть і не вмився.

Там тя видів, любцю моя, там тя видів, видів,
Кой є-с гнала сиві воли попід дзелений діл.

Добрий вечір, дівчинонько, чи нема там кого?
Щоби-с мене не зрадила, хлопця молодого.

Ой подумай, дівчинонько, подумай, подумай
Та за мене, молодого, любко, не забувай!

Кличуть мене вечеряти, вечеряйте сами,
Нема мої миленької, не буду я з вами.

Гей як сяду на коника, гоя, коню, гоя,
Де ворота відхилені, там дівчина моя.
А як сяду на коника, стисну вострогами:
Перебирай, сивий коню, дрібненько ногами.

Та дай, Боже, та дай, Боже, з вечора погоду,
Чей би вийшла моя мила в кирницю на воду,

Ой дрібненька коломийка, дрібненька, дрібненька,
Казала ми приходити рибка солоденька.

Коби борше до вечора, отож би я рада,
А увечір по вечері з миленьким порада.

З того боку на тамтой бік комар воду носить,
Там дівчина козаченька на вечерю просить.
Ой вже мені, дівчинонько, вечеря не мила,
Ой то й мене бережанська варта засмутила.

Попід гору високую росте бразилія,
Таки піду до милої, лиш прийде неділя.

А я в полі наробився та ліг собі спати,
Нагадав си за білявку, треба вандрувати.
Хоть би прийшло погибати по самії уха,
Таки піду до дівчини, хотя й завируха.
Хоть би прийшло погибати по самії вочі,
Таки піду до дівчини темненької ночі.

—     Сюда-туда долинами пшениця ланами:
Вандруй, вандруй, дівчинонько, в Волощину з нами.
—     Хіба би я дурна була, розуму не мала,
Та щоби я, молоденька, з вами вандрувала.

Горошок ми ся не вродив, хіба лопаточки,
Чоботята виходила, хіба запєточки.

Ой кувала зазуленька в городі на бобі,
Ой то-смо ся не сходили в компанії обі.
То то-смо ся не сходили, та й не говорили,
Ані тобі, ані мені, кого-смо любили.

Ой не видно того села, іно видно дуб’є,
Куди моє походило сивеньке голуб’є.

Ой піду я на майдані калину ламати,
А всі хлопці на майдані, мого не видати.
Чому ж тебе, мій миленький, нігде не видати,
Чи ти хорий, чи здоровий, чи не пущат мати?

Світи, зоре, на все поле, заки місяць зійде,
Чей сє милий догадає та й до мене прийде.

Ой кувала зазулейка та в лісі на пеньку,
Ой кликала Марусуня: ходи сюда, Сеньку.

Я на тебе поморгаю, а ти здогадайся,
До нової комороньки за двері сховайся.

Ой коби я була знала, що ти мій миленький,
Була би-м ти показала перелаз низенький.

Ой подив’ю на віконце, чи високо сонце,
Прийди прийди, мій миленький, треба ми доконче.
Прийди, прийди, мій миленький, я тє визираю,
Як сивая зозуленька соловія з гаю.

Коло млина дубового викопана фоса,
Бігла мила до милого штири милі боса.
Як прибігла під віконце, ноженьками тупки:
—    Вийди, вийди та до мене, ой бо я вже тутки.

Ой поїхав мій миленький, поїхав, поїхав,
Щаслива му дороженька, щоби не приїхав.
Ах, Господи милосердний, що я учинила,
Та якби він не приїхав, що би я робила?

Вишиваю сорочечку, долинов подолок,
Ой приїде мій миленький зі Львова в вівторок.

Ой приїде мій миленький, коли я го вздріла,
Я слабої головоньки, коби-м хоть не вмліла.

Я ворота запираю, ворота скрипочуть,
Я милого виправляю, він іти не хоче.