Коломийки про щире кохання

Ой якби ся не хмарило, дощу би не було,
А якби ся не любили, життя би не було.

Туди, лози, хиляйтеся, куди вам похило,
Туди очі дивітеся, куди серцю мило.

Заспіваймо, мій миленький, про наше кохання,
Же воно таке коротке, як зозуль кукання.

Сидить голуб із голубков, винце попивають,
Одним крилом собі стелять, другим ся вкривають.

Два явори, як соколи, оба зелененькі,
Любімося, серце моє, бо-смо молоденькі!

Ой калина, яворина широкий лист має,
Гірша люба від недуги, хто ї добре знає.
Я недугу перебуду, я здорова буду,
Свого любка не забуду, хоч вмирати буду.

Іде дощик дрібнесенький, вода на дорозі,
Та у мене мій миленький найперший по Бозі.
Цілий тиждень дощі лляли, доріженька м’ятка,
Ліпше люблю миленького, як рідного татка.

Ой дай, Боже, здоров’ячко, та я знаю кому,
Насамперед мені самій, відтак миленькому.

Коби-м була така красна, як та зоря ясна,
Світила би-м день і нічку, ніколи б не згасла.
Коби-м була така красна, як та зоря ясна,
Світила би-м знаю кому, ніколи б не згасла.

Тече вода з-під города, цюпоче стихенька,
Ой пасуєш, мій миленький, до мого серденька.
Іде вода з-під города, долом камінцями,
До милого мене тягне, як би ремінцями.

Ой заяв же мій миленький сиві воли пасти,
Іти би ми, молоденькій, огники накласти.

Я пожену коровиці, а ти жени коні,
Будем вбоє попасати на однім загоні.

А Івасьо коні пасе, а Марися кози,
Забралися за рученьки та й пішли у лози.

Ой мій милий-чорнобривий за потоком косить,
Вітер віє, шелевіє, кучерями носить.
Ой ти, душко, громадила, мені було видко,
А я скинув кресанину: «Ходи, душко, швидко!»

Де ти мене поведеш, таку молоденьку?
«На попову сіножать, в траву зелененьку.
На поповій сіножаті траву добре жати,
Недалеко керниченька — коня напувати».

Ей ти, любку солоденький, вби-сь не казав мамці,
Що-м ти чілку зачесав мі в зеленій отавці.

А я тебе, любцю, люблю, як біленьке гуся,
Де найбільше людей буде, там не подивлюся.
Де найбільше людей буде, там не дивитися,
Як нас буде лише двоє, там обійматися.

Ой любімся, мій миленький, любімся, любімся,
Де багато людей стоїть, тамки не сходімся.

Ой ішла я дорогою, ішла я, ішла я,
Питалися парубочки, чия я, чия я.
«Я не ваша, парубочки, не ваша, не ваша,
Ой бо я си полюбила молодого Йвася».

Плине лебідь коло млина, коло мого дому,
Ой кого я вірно люблю, не скажу нікому.

Аби-сте мі посікали на мачок дрібненький,
То я би вам не вповіла, котрий мій миленький.
Аби-сте мі посікали на дрібну капусту,
Кого-м собі полюбила, то сі не попущу.

Ой то ми ся подобали миленького очі,
Не боюся ні шандарів, ні темної ночі.
Не боюся ні шандарів, ні якого суду,
Бо я, така молоденька, без любка не буду.

Ідеш, любцю, та й до мене, хапайся в садочки,
Ой щоби ті не виділи мої сусідочки.
Як йдеш, любцю, та й від мене, хапайся у сливи.
Вже нас ніхто не розлучить, бо не має сили.

А я собі полюбила маленьке хлоп’ятко,
Куди я йду, туди вно йде, любе солодятко.
А я собі полюбила маленьке, кругленьке,
Буде людям, буде й мені, коби здоровеньке.

Ой не видко того ліса, йно ся зеленіє,
Мені хлопець не родина, за ним серце мліє.
Мені хлопець не родина, ані родинонька,
А як єго не видаю, болить головонька.

Не вижу ті, мій миленький, не вижу, не вижу,
То, як листок на трепеті, так за тобов дрижу.

Ой вийду я на вулицю та стану на дошку,
Таки гину, умираю за тобов, Тимошку.

Полюбила-м леґіника на двадцятім році,
Кой за нього погадаю, то ня колька в боці.

Куди ходжу, куди ходжу, все мені на гадці,
Я би свого миленького возила у тачці.

Мамко моя солоденька, болять мені вічка.
«Бо дивишся на милого, хоть і темна нічка».
Обдарила-с мене, мамко, натуров лихою,
Хоч зажмурю чорні вічка, він передо мною.

Ай Василю, Васильчику, Василю-кришталю,
Кажуть люди, що тя люблю, я ся й так не таю.

Ой ходжу я по лісочку та ломлю билину,
Люблю тебе, коби-сь мене хоч так половину.

Та коли тя, любку, чую та порозумію,
Аж би-м яка була хвора, то поздоровію.

Ой леґіню молоденький, за ня гріх бдеш мати,
Так-єс мене збаламутив, що не можу спати.

Тече вода, тече вода, із води розтічка,
Сідай, любку, коло мене, та здрім собі в вічка.
Сідай любку, коло мен» та здрім собі в очі,
Чи єсть така веселенька, яка-с була з ночі.

Та зацвіла черемшина самим білим цвітом,
Аж ня любиш, любку, дома, люби перед світом.

Ой я з милим говорила, що вже кури піли,
Водов двері поливала, щоби не рипіли.
Водов двері полив,ала, муков посипала,
Щоби ненька та й не знала, а з ким я стояла.

Ой тоті би писарчики не переписали,
Що ми собі, серце моє, перещебетали.
Ой тоті би писарчики в папір не зложили,
Що ми собі, серце моє, не наговорили.

Любила я парубочка, та не свою долю,
Ой тільки я наробила свому серцю болю.
Ти не знаєш, парубочку, як мене любити?
Одну руку за пазушку, другов обіймити.
Одну ручку за пазушку та й полоскотати,
Другов ручков обіймити та й поцілувати.

Ой попід гай зелененький теплий вітер віє,
Як мі милий обіймає, аж сердейко мліє.

Не позирай, леґінику, аж я невеличка,
Я тя буду обнімати, як перепеличка.

Ой червона ябліночка коло перелазу,
Найсолодше закохання миленькому зразу.

Ніхто мене не жалує, ні мама, ні отець,
Іно мене пожалує кучерявий хлопець.

Сідай же но коло мене, низенький, маленький,
Твоє личко біленькеє, як мід солоденький.

Ей Івасю, Івасуню, дай коникам сіна
Та й положи голівоньку на мої коліна.

Ой по дуб’ю дрібне листя, по дуб’ю, по дуб’ю,
Відколи-сь мні поцілував, відтогди ті люблю.

Недалеко любка маю, лиш через уличку,
Він ся буде прихиляти ід моєму личку.
Як ся ненька прихиляє дитину плекати,
Так ся любко прихиляє личко цілувати.

На високій полонині сама сіно гребу,
Кой мя любко поцілує, — солодше від меду.

А я того хлопця люблю, що жовті кучері,
Як він мене поцілує, не треба вечері.

А я того хлопця люблю, що в капелюшині,
Як мя вчера поцілував, солодко донині.

Ой так мене мій миленький та націлувався,
Як соловій у садочку ягід надзьобався.

Сидить Василь коло ясіль, коровки годує,
Дай му, Боже, здоров’ячко, як красно цілує.

Сім раз на раз цілував-єс губки солоденькі,
Мастила їх мама медом, ще-м була маленька.
Намастила медом мама та й забула втерти,
Щоби були солоденькі до самої смерти.

Вічка ми ся закурили — в млині ночувала,
Губки ми ся посідали — любка-м цілувала.

У високій полонині дубок розвивався,
Стільки-м любка цілувала, скільки прихилявся.

А що мені за догана, що люб’ю Івана,
Я Івана цілувала, казала ми мама.
Я Івана цілувала, бо ми сі хотіло,
Як мя мамка поганьбила, то не ваше діло.

Ой тупну я чоботятом до леду, до леду,
Солодшеє закохання від цукру, від меду.
Ой у лузі на галузі сорока скрегоче,
Ай любку мій солоденький, як ся тебе хоче!

Ой на горі на високій два дуби зелені.
Сама-м дома ночувала, двері відхилені.

Від потока до потока дубова колодка,
Яка-м була, така буду любкові солодка.

Ой бодай тя, мій миленький, спалив сніг біленький,
Сім раз-єм тя чарувала, ти ще здоровенький.
Ой як я тя зачарую у новій коморі,
То вже тобі не поможуть й самбірські доктори.

Ой піду я поганяти з гори на долину,
Хто мя любить ціле літо, буде й цілу зиму.

Ой та вбита доріженька, убита, убита,
Ой звик козак до дівчини, як голуб до жита.

Ой на горі, на високій, щось сі червоніє,
Так парубок дівку любить, мало не вдуріє.

Ой пряду я, ой пряду я близь коло віконця,
Та за мною любко гине, як сніжок від сонця.

А у мене на городі виросла тополька.
Котра мого хлопця любить, — сколе її колька.
Нехай її колька коле із правого боку
Од самого Великодня до Нового року.

На високій полонині вівці вовну гублять,
Най ся третій не мішає, де ся двоє люблять.

Та як нитка із клуб’яти, коханий ся тягне,
А сли коли перервеся, серденько зів’ягне.
Та тягнеся коханнячко від першу до кінця,
Хто кохає цілим серцем, той діждеться вінця.

А я хати не білила, моя хата біла.
Як не піду за Івася, так буду сиділа.

Та я собі полюбила хлопця не ледащо,
Кей би прийшлось в пекло іти, то би було за що.

Ідуть літа, ідуть літа, усе сі минає,
Тільки моя щира душа вірно тя кохає.
Ой кохає, ой кохає та й кохати буде,
Поки лишень моє серце в мені битись буде,
Поки очко світло видить, душа жиє в тілі,
Все ти будеш мені любий, все ти будеш милий.

Ой горонько кам’яная з каміння твердого,
Пристала-с ми, дівчинонько, до серденька мого.
Пристала-с ми, дівчинонько, до серденька мого,
Як у лісі деревина одна до другого.

Чиї бджоли пішли в поле, мої на пеньочку,
Люблять хлопці на стороні, а я сусідочку.
Чиї бджоли пішли в поле, мої на загаті,
Люблять хлопці на стороні, а я в третій хаті.

Ой кувала зозуленька, сіла на деревцю,
Коби любку увидіти, то би легше серцю.

Ой кувала зозуленька, ой кувала сойка,
Ой то ми сі сподобала дівчина куцонька.

Ой то ми ся сподобала одна одиначка,
Як водицю попиває, порскотить, як качка.

Ой за річков рибку маю, за річков, за річков,
Другу таку та не найду, хоч би-м глядів з свічков.

Ой діна ж моя, діна, діна ж моя, дайна,
Куди любка походила, туди трава файна.
Куди мила походила, дзвінком подзвонила,
Туди трава, як отава, барвінком зацвіла.

Чи-с ми, мила, дання дала, чи-с ми щось вчинила, —
Що ми твої сліди пахнуть, куди ти ходила.

А в зеленій буковині кує зозуленька,
А мені сі причуває, що моя миленька.

Ой дівчино, дівчинойко, яка ти ми мила,
Я з тобою нічки не спав, ти мені сі снила.

Ой любив ті, дівчинонько, ще-с була маленька,
Ой як тебе колисала в колисочці ненька.

Ой кувала зозулечка, та кувала сива,
Та туй була, де ся діла, душко чорнобрива?
Та туй була, де ся діла, чи не пішла дома?
Так ми за нев серце горить, як суха солома.

Попід лісок упав сніжок, стаєся водою,
Ой дівчина коханая, гину за тобою.

Ой дівчино, дівчинонько, срібна, золотая,
Чогось мені за тобою туга великая.

Ой зацвіла буковина, зелена ліщина,
Вивела мя з розумоньку молода дівчина.

Ей та моя білявина в Тереблі, в Тереблі,
Коли за ню погадаю, то ня коле в ребрі.

Відси гора, відси гора, відси долинонька,
Межи тими гороньками моя дівчинонька.
Мушу гори порубати, долини зрівняти,
Щоби мені було видко аж до її хати.

Я посію конопельку, коло неї — грушу,
Мушу іти до дівчини, бо ми тягне душу.

Поїду я з кіньми на ніч, спутаю на долі,
А сам піду до дівчини, до молоденької.

Не піду я з кіньми на ніч, моя мамунцуню,
Бо хто буде обіймати мою Ганусуню.

Та повіяв буйний вітер, повіяв, повіяв,
Що ж я буду без милої в тих сторонах діяв?
Ой повіяв буйний вітер та зломав калину,
Я не буду без милої ні одну годину.

Ой дівчино, дівчинонько, личко рум’яноє,
Ніхто сі так не кохає, як ми обидвоє.

Та чи знаєш, файна рибко, як ми ся любили,
Наша марга сіно їла, а ми говорили.

Та я пущу долі річков корито новеє,
Та я люблю обіймати дівча молодеє,
Ти, білявко-прихилявко, прихилися д мині,
Як ся мати прихиляє д маленькій дитині.

бй хмарно ся та й парно ся, сірячок розгорну,
Та я своєв сірячинов рибочку обгорну.
Пригорну тя, файна рибко, як дрібен дощ піде,
Щоби тебе не пізнали вороги-сусіди.

Ой Марися, дай ми лице, най тя поцілую,
Най на твоїм білім личку ружу намалюю.

Бувай, мила, здоровенька, бо я йду додому,
Сім раз я тя поцілую, не кажи нікому.
Сім раз я тя поцілував, на восьмий тя важу:
«Цілуй, цілуй, мій миленький, нікому не скажу».

Ой солодкі яблочейка, солодкі малини,
Ще солодші губенята в мої білявини.

Ой вечір вже вечоріє, йти би ми до любки,
Сім раз би ї цілував у солодкі губки.

Заречуся часник їсти, цибулю, кокоху,
А лише ся не заречу любити Явдоху.
Заречуся часник їсти, цибулю зелену,
А лише ся не заречу любити Олену.

Ой я копав кирниченьку на студню, на студню,
А я любив дівчиноньку Настуню, Настуню.

Ой копав я кирниченьку та й пив з неї воду,
Ой любив я дівчиноньку, мав з неї вигоду.

Коби не дуб, коби не дуб, коби не ліщина,
Не був би я у тім селі, коби не дівчина.
Коби не дуб, коби не дуб, коби не дубоньки,
Не був би я у тім селі, коби не любоньки.

Ой сходив я сім пар чобіт та й панчішки білі, —
Та до тебе, дівчинонько, кожної неділі.
Ой сходив я сім пар чобіт та й черевиченьки, —
Та до тебе, дівчинонько, кожної ноченьки.

Моя люба дівчинонько, з оріха зеренце,
Та хто тебе за рученьку, — той мене за серце.

Ой мій гаю зелененький, та мій гаю, гаю,
Кого найду коло любки, того порубаю.

А я з гори на долину теліжками кочу,
Ніхто мене не спитає, що в дівчини хочу.

Ой а гиля, білі гуси, а гиля в тростину,
Як я тебе не дістану, навіки загину.

Ой я піду на закуття та наріжу пруття,
Чекай, дівча, до осені, восени озьму тя.

Коломия, Коломия, Коломия, люди,
Хто ся злучить по любові, тому гаразд буде.