Коломийки про легковажне кохання

Ой у моїм городочку цвіркають воробці,
Ой яка ж я, молоденька, лакома на хлопці!

Ой варила мама кашу та й не замішала,
Ай любила мама хлопці та й мені лишала.
Ой варила мама кашу в солодкім молоці,
Усе мені говорила: «Люби, донько, хлопці!»

Ой я панів ся не бою, ні панського суду,
Я дівчина молодая, без хлопців не буду.

А на воді два лебеді, обидва біленькі,
Є в дівчини два козаки, оба молоденькі.

Ой у млині два камені, і оба питлюють,
А я маю два любочки, й оба мі цілують.

Люблять мене леґіники, люблять мене твердо,
Бо виткала мене мати в шовковеє бердо.

Ти, Іванку, прийди зранку, Васильку, вполудне,
А ти, Ільку, зажди хвильку, якось тото буде.

Ой важу я на три хлопці, ой важу я, важу,
Єден Степан, другий Іван, а третій — не скажу.
За Степана іду сама, а Івана лишу,
А до того, що не скажу, дрібний лист напишу.

Єден милий на Руді, другий на Залужу,
Третій милий в Дусанові, що я за ним тужу.

Ой болить ні головонька, болить ні, болить ні,
Ой одного любка маю, ще й другий кортить ні.

Ой один дуб зелененький, а другий дуб ярий,
Один милий чорнобривий, а другий — білявий.

В Городенці на ярмарці чорнява гуляла,
Усі хлопці городенські з собов намовляла.

Повій, вітре, повій, вітре, повій, вітрусуню,
Прийдіть, хлопці, до мні на ніч, та й ти, Андрусуню.

Ей до мене, парубочки, до мене, до мене,
Солодкая ябліночка на подвір’ю в мене,
Солодкая ябліночка, ще солодша грушка,
Ой до мене, парубочки, бо я ваша душка.

Та й у моїм городчику зацвіли індички,
Були в мене, моя мати, зночі коляднички.
Ой та були, каже, були, та й колядували,
Та й они мі, моя мамко, всю ніч цілували.

Ой що ж я си находила пішки по горішки,
Ой що ж я си налюбила кожного потрішки!
Ой що я си находила яром за товаром,
Ой що ж я си налюбила з соколом Іваном!

Ой Іване, Іваночку, Іване, Іванку,
То-с си мені та сподобав в неділечку зранку!

Ой що кому- та й до того, що я люблю кого?
В мене така натуронька, що люблю кожного.

Мене мати породила в лопушшю, в лопушшю,
Кого виджу вічейками, любити го мушу.

Рада би я, молоденька, рада би я, рада,
Аби мені леґіників ушитка громада.

Ей чорна я, мамко, чорна, така, як циганка,
Скільки хлопців в нашім селі, ушитким коханка.

Я любила сього, того, парубочків кілька,
Коби-м лиш не полюбила ветлинського війта.
Я любила сього, того, парубочків много,
А ще кортить полюбити війта молодого.

Ой як тяжко д’горі горов камінь покотити,
Та так тяжко у Волівці дівочков ходити.
Сорочечка вишивана, рукави кручені,
Та волівські леґіники на дівки навчені.

У зеленій полонині має листок, має,
Пусти, мати, погуляти, де музика грає.
У зеленій полонині трепітка, трепітка,
Так ня хлопці зцілували, що лише крихітка.

Та не ходи по зарінку, не грай у сопілку,
Не пишися за парубка, бо вже маєш жінку,
Ой не ходи по зарінку, не грай у тилинку,
Не пишися за парубка, бо маєш дитинку.

Най ся женить, най ся женить, що кому до того,
Любила-м го леґіником, буду й жонатого.

Сама знаю, що гріх маю, огнянеє пекло,
Та за того леґіника, що му ім’я Петро.

Кому вечір, кому вечір, а мені ніякий.
Бо не прийде сеї ночі ні Мокій, ні Яків.

Ой коли я коло млина полотно білила,
Та тоді я молодого мельника любила.

Ой на тобі мальованка, на мні вибиванка,
Я як була, так і буду війтова коханка.

Ой на тобі коралики, на мені коралі,
Тебе люблять офіцери, а мене капралі.

Ой видів я, дівчинонько, ой видів я, видів,
Як ти ішла від панича, а я в рові сидів.
Як ти ішла від панича, несла ти дуката,
Якби-м був ти чоловіком, не треба ти ката.

Ей маю я миленького, мушу го пропити,
Мушу собі, молоденька, другого купити.

Ой стою я на городі по коліна в воді,
Так я, мамко, покутую за хлопці молоді.

Вітер віє, вітер віє, садами, хитає,
Нема гріха за парубка, бо жінки не має.

Очка ми сі заморгали, в млині ночували,
Личко ми сі рум’яніє, хлопці цілували.
Що-м сі хлопців налюбила та й націлувала,
Жеби-м нині умирала, гріху би-м не мала.

Ой піду я до Готова та й до Кохавини,
Та й чей я сі гріха збуду хоч до половини.
Ой то я сі сповідала перед руським попом,
Що не буду жартувати ні з паном, ні з хлопом.
Ой то я сі сповідала в місті у костьолі,
Ще-м забула оповісти, що-м була в стодолі.

Ой чи тото істна правда, чи люди вчинили,
Та що тебе коло мене в стодолі імили.

Ой піду я у лісочок та витну си вили,
Дякую вам, парубочки, що-сте мні любили.

Коби мені обернути тоті давні роки,
Аби мене хлопці брали попід білі боки.

Ой сапала кукурудзу, сапала фасольку,
Полюбила панича — купив парасольку.

А я буду така стара, аж буду сі трісти,
А ще буду за хлопцями на колінах лізти.

Чи я тобі не казала, паничу, паничу,
Вийми гроші із кишені, я ті їх полічу.

Плачте, очі, вдень і вночі, бодай викапали,
Чи ви, очі, не виділи, кого ви кохали?
Плачте, очі, вдень і вночі, бо маєте чого,
Любили-сте по два, по три, тепер ні одного.

І ти козак, і я козак, оба-сьмо єднакі,
Ти хороший, я без грошей, оба-сьмо гуляки.

Я, Андрію, муку сію, нема муки пушки,
А ти ходиш, зазираєш на різні фартушки.

Ой прїм я книші з маслом, а сметану вип’ю,
Одну любку поцілую, а на другу кліпну.

А у полі три тополі, всі три зелененькі,
Ой любив я дві дівчини, сестри си рідненькі.
А у полі три тополі, єдна схилилася,
Я молодшу поцілував, старша гнівалася.

Єдна мене поцілує, друга обіймає,
Такой мені за обома серденько вмліває.

Ой любив я дві дівчини, обі Катерини,
Розірвали моє серце на дві половини.

По сім боці білі гуси, по тім боці бузьки,
Ниньки піду до Тодорки, завтра до Ганнуськи.

Ой вже мені докучило та й Дністер бродити,
Хоч би-м як рад, то не можу дві нараз любити.

А вже ми сі сорочина тота попорола,
Що ми мила вишивала коло оборога.
Єдна дала ниточок, друга полотенця,
А третя ми вишивала із щирого серця.

Качаюся, валяюся по дубовій лавці,
Давай, мати, вечеряти, най йду до Варварці.
Качаюся, валяюся по дубовій скрині,
Давай, мати, вечеряти, най йду до Марини.
Качаюся, валяюся, кусають ми блохи,
Давай, мати, вечеряти, най йду до Явдохи.

Ой вийду я на вулицю та й стану думати,
До котрої дівчиноньки маю повертати.
Чи до тої горішньої, чи до долішньої,
Чи до тої середньої, до теперішньої.

Ой п’ю собі, ропиваю, пугар переверну,
Пр чотири любки маю, куди ся поверну.

А я піду в полонину та стану гадати,
У котрої білявочки нічку ночувати.

Ой не можу в стайні спати, бо рохкочуть свині,
Беру кварту горівочки та несу д’Юстині.

Не можу я в стайні спати, дубонять барани,
Беру кварту горівочки та несу д’Парані.
Не можу я в кучі спати, бо ґеґають гуси,
Беру кварту горівочки та несу д’Ганнусі.
Ой не можу в стайні спати, бо дубонять коні,
Беру кварту горівочки та й несу до Доні.

Ей мамуню, мамунцуню, женитися хочу,
А як мене не вжените, то ся розволочу.

У котрої дівчиноньки брови над очима,
Тота мене дівчиночка та й розволочила.
Тота мене дівчиночка та й розволочила,
Та й чого я в світі не знав, того научила.

—   Бодай тебе, дівчинонько, з твоїми очима,
Який я був хлопець ладний, ти мі зволочила.
— Не я тебе зволочила, ні мої оченька,
Іно тебе зволочила невидна ноченька.

А я, хлопець молоденький, вусик си підкручу,
Як не десять, то дванадцять дівок збаламучу.

Ой як мав же я ходачки, ціле літо шляпав,
Ціле літо дівки любив, ніхто мня не злапав.

Пищалочка яворова на дванадцять дірок,—
Який милий викохався коло людських дівок!

Присягала-с, що мя любиш, а я придивився,
Що не єден цілував тя, не єден тулився.

Ой я тобі, рибко, мовив та казав ти не раз,
Що до тебе привандрую сеї нічки ще раз.

А ти мені не вірила, не сподівалася
Та другому леґіневі в вічка дивилася.

І ти бойко, і я бойко, оба є бойками,
Недаремно молодиці банують за нами.

—   Що ти, сину, кажу, робиш, що по ночах ходиш?
Скаржать ми ся молодиці, що їм шкоду робиш.
—   Ой буду я та ходити та шкоду робити,
Було мене, моя мати, в сім літ оженити.
—   Чи я тобі, мій синочку, того боронила,
Було ти сі оженити, лише-м ті повила.
—   А як мені, моя мати, дома ночувати, —
Прийде нічка темненькая, ні з ким розмовляти.

Єден любить медок, медок, другий горівочку,
Але третій - молодицю, четвертий — дівочку.

Ви, дівчата, молодиці, не йдіть на суниці,
Бо там хлопці пасуть коні, захотять дурниці.

Прийшла карта від цісаря та й від цісариці,
Аби дівки не любити, лише молодиці.
Молодиця, білі лиця, мальовані дверці,
Тота мені молодиця пристала до серці.

Ой там гуцул молоденький березину ріже,
А як уздрить молодицю, навколінках лізе.

На воротях цташаточко та крильцями фур-фур!
Я молоді любки люблю, а від старих цур-цур!

В полонині тепло нині, вітер сіно сушить,
Як мя стара поцілує, то мя в грудях душить.
Як молода поцілує близько коло хати,
Так ми в грудях полегшає, як би від гербати.

Та в котрої молодиці на переді мушки,
Тота мені молодиця пристане до душки.

—   Ой де ти ся забавив, малий-невеличкий?
—   У дорозі, прй порозі та у молодички.

Там на горі, на високій, два дуби зелені,
Молодиця сама дома, двері відхилені.

Я на ставі не купався, на човні ся вожу,
Каже сусід молоденький, що до жінки ходжу.

Ой сусіда сусідові перешкоду робить,
То ми межу переоре, то до жінки ходить.

Вийди, Грицю, на вулицю, стань си на колодці.
Як то твою чорнобриву обнімають хлопці.

—   Моя душко солоденька, горівки ти куплю,
Та не кажи чоловіку, що я тебе люблю.
—   Песя матір тебе знала, що горівки купиш,
Я казала чоловіку, що ти мене любиш.

Сюди-туди^вулицями, моя хата крайна,
Мою жінку хлопці люблять, бо, нівроку, файна.
Сюди-туди вулицями, моя хата збоку,
Мою жінку хлопці люблять, бо файна, нівроку.

Ой по горі журавлі, по долині буськи,
Іде пані до церковці, а пан — до Ганнуськи,
А в Ганнуськи дві подушки, а третя маленька,
Сидить Гандзя кінець стола, яка ж молоденька!

Ой я сиру накопала, горівочки нате,
Отворила задні дверці: «Ходіть сюда, Гнате!»

Сидить медвідь на колоді, плете рукавиці,
Я з колоди на колоду — та до молодиці.

Ой із тої полонинки, із тої, із тої,
Та не було, та не буде білявки такої.

Не треба ми плотик плести ані перелазки,
А я скочу двічі-тричі і — вже у любаски.

Та пой, рибко, танцювати, вбись ся не бояла,
Моя жона сидить дома, ще ся не вбувала.

Ой прийшла.я із гуляння, дивлюся в колиску,
А дитина не купана, я діда по писку.

Кликала ня білявочка в оборожок спати
Та казала, що ми має подарунок дати.
А я прийшов в оборожок та закликав раз, раз,
«Бійся Бога, ґазда вдома, та не клич другий раз,
Бійся Бога, ґазда вдома, не вчини ми біду,
Як дитятко приколишу, сама д’тобі піду,
Та доки я молоденька дитя прислонила,
Та вже мого миленького роса приросила.
Ай не бой то, мій миленький, що тя приросила,
Бо не єден через тебе кулак ізносила».

Я на тебе кивну пальцем, а ти здогадайся,
Перед своїм чоловіком за двері сховайся.

Не чули ви, люди добрі, такої примівки:
В тебе нема чоловіка, в мене нема жінки.

А хто любить гарбуз, гарбуз, а я люблю диню,
А хто любить господаря, а я господиню.

Ой зайду я воли пасти в дякову обічку,
А як вийде дяковничка, озьму під смерічку.

Та добра ми попадейка, ліпша намісничка,
Одна ми дасть пиріжчати, друга - палянички.

Ой із дуба та й на дуба скочила вив’юрка,
Ходіть, хлопці, до Юрчихи, нема дома Юрка.
Ой із дуба та й на дуба скочила лисиця,
Ходіть, хлопці, до Юрчихи - файна молодиця.

Василихо, буде лихо, буде Василь бити,
Щоби-с знала, пам’ятала, як других любити.

Камізоля з Тернополя, нашивана гунька,
Веліла ми приходити любочка Настунька.
Веліла-сь ми приходити, я до тебе прийшов,
Замість тебе навстріть мене ґазда з буком вийшов.

Николаю, я вмираю, файну жінку маєш,
Перед нами, молодцями, в коморі ховаєш.
Хоч най знаю, Николаю, в криміналі буду,
Таки твою файну жінку з комори добуду.
Хоч най знаю, Николаю, в кримінал сидіти,
Таки мушу вашу жінку віконцем видіти.

Ой присягну двічі, тричі перед образами,
Що не буду жартувати, молодиці, з вами.

Ой піду сі сповідати аж до Зарваниці,
Чи за дівки більші гріхи, чи за молодиці?

На тім боці при потоці зелені копиці,
Чи любити, чи лишити гарні молодиці?

Що то в мене за городець — повен повитиці;
Ото дурень не парубок: любить молодиці.

Мараморош, Мараморош, студені кирниці,
Привели мя та на біду тоті молодиці.

Та я сидів у темниці за дурну дурницю,
Що я імив за подолок файну молодицю.

Чи ти, куме, одурів, чи ти без розума,
Що ти мене обіймаєш, та я твоя кума.

Ой кумойку, голубойку, приятелю близький.
Як до тебе не ходити — перелазок низький.

Ой за куму нема гріха ані й одробинки,
Ой кум куму за рученьку повів до долинки.

Ой ходили кум '3 кумою до попа у кумство,
Та зробили кум з кумою на попівстві глупство.

А я з дуба похилюся, водиці нап’юся,
А я з свойов кумов-свахов в корчмі забавлюся.

Ой куме мій солоденький, ой куме мій, куме,
Любила-м тя штирі роки, глупий мій розуме.
Ой куме мій солоденький, куме розмовлятий,
Любила-м тя штирі роки, ще гадаю й п’ятий.