Коломийки про зрадливе кохання

Доти мені було добре, док була-м дівчина,
Док голову не крутив ми молодий хлопчина.

Як дала-м ся на підмову тому батярузі,
То так мені на серденьку, як волови в плузі.

Цілував-ісь моє личко, було то зимою,
Як настало тепле літо, пішов-ісь з другою.

Та стільки бись, парубочку, разів оженився,
Скільки нині по вербині вітер погонився.
Та тоді ся, хлопче, вжениш, будеш мати жінку,
Як ти голуб перенесе з-за моря барвінку.
Та тоді ся, хлопче, вжениш й будеш ґаздувати,
Як я сльози позбираю, ти бдеш рахувати.
Та женися, парубочку, бажаю ти біду.
На весіллі ти не буду, на комашню піду.

Ой чи ти вже, мій миленький, совісти не маєш,
Завіз-ісь ня на чужину, а сам п’єш й гуляєш?
Забрав-ісь ня, мій миленький, від тата, від мами,
А сам ходиш та гуляєш з чужими жонами,
Та ти ходиш та гуляєш з чужими жонами,
Я не виджу дрібні діти перед слізоньками.

—   Ой вернися, милий мужу, вернися додому,
Ти залишив мене й діти сам не знаєш кому,
—   Не надійся, що вернуся я, жінко, додому,
Закохався в другу милу, дай мені розводу.
—   Ой як була м, любку, знала, що ти зрадиш мене,
Ліпше була-м втопилася, як ішла за тебе.

В зелений гай полетіла зозуля сивейка,
Прикувала у чужий край мойого братейка.
Ой ти, братцю, ой ти, братцю, не май на мня зрадцю,
А май мене за такую сестричку рідную.

Стоїть явір над водою, в воду похилився,
Чогось милий, чорнобривий тяжко зажурився.
Як мені ся не хилити, вода корінь миє,
Як мені ся не журити, само серце мліє.

Чи у тебе вучка чорні, а мої сумляться,
Никда мої через твої не розвеселяться.

Ой ішов я до дівчини, то співав, то гойкав,
А як ішов від дівчини, то плакав, то йойкав.

Ой летїли дикі гуси та й понад дуброву,
Видзьобали пшениченьку, лишили полову.
А що же ми з половищі, коли нема зерна,
А що ж мені з миленького, коли я мізерна.

Шкода травки та й отавки, сіна зеленого,
Шкода мене молодого, личка рум’яного.

Закувала зазулиця, сіла на колище,
Давав мені сорок овець Йосифів хлопчище.
—   Не хочу ти сорок овець, я ти правду кажу,
Глядай собі, хлопче, другу, я про тя ся зажду.

Ой сусідо, сусідонько, перегородися,
Я не люблю твого сина, зо мнов не сварися.

Ой маю я штири коні, всі штири гнідії,
Не май, не май, сусідонько, на мене надії.

У високій полонині пасе баран дикий,
Коли любить, дале лишить, тото жаль великий.

Ой коби-с був, мій миленький, до мене не ходив,
Мене би був инчий любив, а ти перешкодив.

Продай, мати, сиві воли та викупи сина,
Най не ходить, най не плаче молода дівчина.

Ой, коню мій вороненький, бігай по дівчину,
Та най ми вна раду дає, бо я марно гину.

А я гору перевору, горох перетичу,
Великого закохання нікому не зичу.
Бо велике закохання не йде до здоров’я,
Або тобі, або мені буде безголов’я.

Пане брате, товаришу, зрада надо мною,
Щось не хоче говорити дівчина зо мною.
Бодай вона, пане брате, тогди говорила,
Як виросте серед села висока могила.
Ой виросла серед села висока могила,
Ой вкусила козаченька лютая гадина.
А гадина як те вкусить, то найдуться ліки,
А дівчина як те зрадить, пропадеш навіки.

Плине човен, води повен, не мож го звернути,
Ой як тебе, дівчинонько, тяженько забути.

—   Ой як будеш, дівчинонько, до шлюбу ставати,
Тоді будеш, дівчинонько, ревненько плакати.
—   Ой не буду,-мій миленький, не буду, не буду,
Лишень стану на рушничок та й тебе забуду.

КоШу сіно, кошу сіно, зелена отава,
Люди дівча полюбили, лише моя слава.

Літа мої, літа, десь ви ся поділи?
У Петровоє говіння у сонці згоріли.
Літа мої молодії, то ми жаль за вами,
Што-с ви од ня поплинули бистрими водами.
Літа мої молодії, літа мої буйні,
Бо то я вас прогуляла з молодими дурні.

—   Не позирай, дівко біла, на суху тополю,
Як ся буде розвивати, зберуся з тобою.
—   Я стояла під тополев, вже четверта днина,
Тополиця нещаслива, ще ся не розвила.
—   Чи ти, дівко, одуріла, чи єсь ошалена?
Шуга суха тополечка не буде зелена.

Котилися вози з гори, качатися будуть,
Любилися чорні очі, любитися будуть.
Любилися, кохалися, мати їм не знала,
Розійшлися, розтеклися, як чорная хмара.

У Вульшічках загриміло, у Пасіці блисло,
Бодай тебе, моя мила, попуд серце стисло.
Бодай тебе, бодай мене, бодай нас обої,
Та що ми ся полюбили на нещастя свої.

Ой мала я миленького та й мала, та й мала,
Друга дівка відлюбила, я не жалувала.
Друга дівка відлюбила, багатіша була,
Вона каже, що я плачу, а я вже забула.

Ой мала я миленького, а тепер не маю,
Помолюся щиро Богу та й спати лягаю.

Ой кувала зазулиця та й три рази кукла,
Котра любить мого любка, бодай сі розпукла.
Ой кувала зазуленька в терличу, в терличу,
Серце ми сі розпукає за вами, паничу.
Ой кувала зазуленька та й казала: «гай, гай»,
Як я піду з сего світа, буде комусь жаль, жаль.
Ой не буде жалувати ні брат, ні сестриця,
Лише буде жалувати чужа чужениця.

Ой закутий місяченько, закутий, закутий,
Не можу ті, мій миленький, ніколи забути.
Забула би-м, мій миленький, забула би-м швидко,
Коби з твого подвіренька на моє не видко.
Ой із твого подвіренька на моє видненько,
Тебе болить головонька, а мене серденько.

Ой гуляли гусарчики, гуляли драгони,
Та й займили файну любку до свої шкадрони.

Ой гіллява черешенька, гіллява, гіллява,
На біду мне перевела дівчина білява.

Бодай же тя Господь побив з високого неба,
Бо ти мене розволочив, вже ми ніц не треба.

Ой піду я до Мотовищ та си колач куп’ю,
Ой най віта біда возьме, я вітову люб’ю.

В мене двері тисовії, що легонько ходє,
В мене такі сусідочки, що до мене ходєт.

Казала ми приходити молодиця люба,
Чоловіка нема вдома, поїхав по дуба.

А я з гори на долини помаленьку зійду,
Вари, мила, пироженьки, я до тебе прийду.
Вари, мила, пироженьки, принеси горівки,
Я до тебе борше прийду, як до свої жінки.

Ой молода молодице, молода, молода.
Але ж тебе, молодице, любити не шкода!
Ой молода молодице, маєш чоловіка,
Казала-сь мі приходити, збавиш мого віка.
Казала-сь мі приходити раненько в неділю,
Ой чи мати, чи не мати на тебе надію?

Чоловіку, чоловіку, не роби публіку,
Не бив-ісь ня замолоду, не бий ня до віку.
Не бив-ісь ня замолоду, не бий ня на старість,
Та не роби серцю волю, а ворогам радість.

Ой до мене, файні хлопці, ходіте, ходіте,
Ви ся мого чоловіка не бійте, не бійте.

Бо мого ся чоловіка нема що бояти,
Дайте йому горівочки, та й він піде спати.