Коломийки про подружнє життя

—   Ой де ідеш, пане-брате? Чи на косовицю?
А на кого зіставляєш свою молодицю?
—   А на тебе зіставляю, мій брате Степане,
Доглядай ми молодиці, з ким вона зістане.
Доглядай ми молодиці, доглядай ми жінки,
Як приїду з косовиці, куплю ти горілки!

Коби мені не чіпець та не біла хустка,
Погуляла би я собі, як на воді гуска.
Коби мені не чіпець та не та хустина,
Погуляла би я собі, як мала дівчина.

Чому бджоли не йдуть в поле, чому не рояться?
Чому дівки не гуляють? Свекрухи бояться.
Ой свекрухи так, як льохи, не хочуть робити,
Тільки ідуть до сусіди невістку гудити.

Погадай си, дівчинонько, в своїй головоньці.
Як то треба догодити чужій матіноньці.

У чужої матіноньки з двома коновками,
Вона мені повідає: «Не рушиш ногами?»
Я у свої матіноньки дома єдна була,
Я по воду не ходила, в саду вода була.

Ой доки я в неньки була, гуляла, співала,
А як пішла від ненечки, все позабувала.
Ой як пішла до свекрухи, стала на порозі,
То забула співаночки усі на дорозі.

Як я була в свої мами, бренчив голос, бренчив,
Як-єм пішла до свекрухи, зараз ми ся зменшив.

Паки-м була коло тата, то-м була чубата,
А як пішла-м до свекрухи, з’їли чубок мухи.

А щоби я була знала, де є моя свекра,
Була би-м ї затягнула за ноги до пекла.

Ой задзвони, дзвонильнику, у голосні дзвінки,
Цілим дурнем можна звати, хто не має жінки.
Та задзвони, дзвонильнику, у той дзвінок грімший,
А хто жінку собі бере, той дурень ще більший.

Ой погану та не возьму, красної не буде,
Котрі були красні дівки — забрали їх люде.

Ой коби я був судія, знав би я судити:
Всіх драбугів, волоцюгів дав би-м поженити,
Бо арешту, криміналу за час мож ся збути,
А лукаву цокотуху не мож перебути.

—   Де ти ідеш, де ти ідеш, кучерявий Ясю?
—   Ой до млина, ой до млина по горбату Касю.
—   А що .ж тобі обіцяли, кучерявий Ясю?
—   Штири воли, дві корови та й горбату Касю.

Вчора були старости, нині заручини,
Завтра буде весілля, позавтра хрестини.

Ой вженився дурнуватий та взяв біснувату,
Та не мали що робити — запалили хату.
Хата горить, хата горить, одвірки вбіймає,
Дурнуватий з біснуватов гопки витинає.

Посію я пшениченьку, уродиться житко,
Таку маю жінку малу — з-за миски не видко.

Недавно-м сі оженив, жінка неспроміжна,
Три годині по драбині по цибулю лізла.

Твоя жона Тевдосія, моя жона Феся,
І без твеї, і без меї тутай обійдеся.

Твоя жона Катерина, а моя Матрона,
Твоя жона, як перина, моя — гей ворона.

Твоя жінка, моя жінка — добрі господині,
По два мають огороди, а по єдній дині.

—   Ой Іване-подоляне, файну жінку маєш,
Перед нами, жовнярами, де її сховаєш?
—   А я її заховаю під білу перину,                     -
Та і буду цілувати, як мати дитину.

Сидить милий у колибі, струже веретінці,
Котрі праві, дає любці, криві — своїй жінці!

Ой, цвітку мій зелененький, та й цвітку мій, цвітку,
Нащо-с же мні зав’язали в білу перемітку?
Як-єс же мні зав’язали, та й так розв’яжіте,
Та най я си погуляю так, як людські діти.

Ой прийшла я до свекрухи та й не встигла сісти,
Она мені вповідає: — Неси в поле їсти.

А я ї сі запитала, а де ж тото поле?
Она мені відповіла: — Най ті колька вколе.
Як я була молоденька, знала відповісти,
Та най тоту колька коле, що варила їсти.

Ой кувала зазуленька на панській загаті,
Як я буду привикати в свекрушиній хаті?

Ой дала-с мні, моя ненько, за річку, за річку,
Воліла-с ми засвітити конець голов свічку.
Свічка би сі посвітила та би сі задула,
Ти би, ненько, поплакала та й би-сь призабула.

Як же мені не тужити, як же не плакати?
Покидати тата, маму, іти бідувати.

Дала-с мене моя мати за високі гори,
Не дала-с ми більше віна, тілько єдні пчоли.
А пчоли си розлетіли, а я си лишила,
Буде мені лиха доля головку сушила.

Дала да ня люба мамка за гори бивати,
Чей си, мамко, не потятко по горах літати.
Дала да ми люба мамка корову з телятком,
Та аби-м я не ходила по селу з горнятком.

Мене мати віддавала за діда старого
Та казала шанувати так, як молодого.
А я знаю молоденька, що старому треба —
Два камені під голову, а третій під ребра.
А я знаю молоденька старому варити,
Трошки бевки в черепочку ще й не посолити.

Не буду я воду пити, вода студенейка,
Не буду я жінку бити, жінка молодейка.

А што тото за тополя коло того поля,
Котра дівка за вдівця йде, гірка єї доля.
Удойець не молодець, жарточку не знає,
Хоть горі йде, хоть долі йде, першу споминає.
Купи собі, удовочку, курку рябушечку,
Та най іде та вигребе першу небіжечку.

Да вийду я на улицю та пороззираю,
Ліпші хлопці свині пасуть, як я мужа маю.

Ой жеби я, Боже, знала, що за біду піду,
То я би ся утопила у воловім сліду.

Дала мене люба мамка на лихо, на лихо,
Воліла мя там пустити, де водиця тиха.
Коби била там пустила, я би била плила,
Раз би-м била поплакала, а далі забила.
Коб била-сь мя, люба мамко, в купелі залляла,
Я би била свою волю з царьом не міняла.

Сорочино ж моя тонка, шила тя Матронка,
То тя шила, вишивала, куждий день плакала.

Ой лю-лю-лю, ой лю-лю-лю, колиско новейка,
То ся в тобі колисала дитина малейка.

Спи, дитино, без колиски та й без колисочки,
Прийде мати та тє пів’є в тонкі пеленочки.

Спи, дитино, хоч годину, а другу маленьку,
Приспи собі, дитиночко, доленьку добреньку.

—    Болить мене головонька, либонь же я умру,
Зроби мені, мій миленький, кедровую трумну.
—    Звідки ж тобі, моя мила, кедрини набрати,
Не єднако тобі буде в дубовій лежати?

Ой вишенька, черешенька, зісподу гладенька,
А за добрим чоловіком жінка молоденька.
Ой вишенька, черешенька, зісподу згоріла,
За поганим чоловіком жінка одуріла.

Ой там в саді зеленая трава по коліна,
Ой за добрим чоловіком жінка, як калина.
Ой там в полі на горбочку трава вже жовтіє,
Ой за лихим чоловіком жінка помарніє.

Не там щастя, не там доля, де багаті люди, —
Хто побрався по любові, тому добре буде.

За доброго чоловіка, за доброго мужа
Цвіте жінка, як калина, чоловік — як ружа.

Ой у мене чоловік, хай ніхто не гудить:
Встає рано до роботи, а мене не будить.

Ой миленький рано встає, милу прикриває:
—   Спи, миленька, до обіду, най ся вигріває.
Спи, миленька, до полудня, буду без обіду,
Щоби ладно виглядала, як з тобою піду.

—   Ой кувала зозулиця в лісі на орісі,
Буду жону пестувати, як ластівку в стрісі.
—   А меш її пестувати, не меш її гнати,
Бо вна тобі не служниця — твоїм дітям мати.

Жінка моя молоденька, медова, медова,
Як я тебе день не виджу, болить мя голова.

Вечір близько, сонце низько, чей додому зайду,
Чей я свою білявочку здоровеньку найду.

Коби моя білявочка здорова, здорова,
То би була вечерочка готова, готова.

Дякую тобі, миленький, за ото красненько,
Що мі пішли із тобою літа веселенько.

Та піду я в полонину та в полониночку,
Вирубаю яворика та й на колисочку.
Та завішу колисочку я на яворочку,
Та буду в ній колисати малу дитиночку.
Розвивайся, не згинайся, зелененький дубе,
Бо із тебе колисочка дитиноньці буде.

Ой повішу колисочку на дуба, на дуба,
Та буду в ній колисати малого голуба.
А я буду колисати, а вітер гойдати,
Аби моїй дитиночці добре було спати.

Ой діти мої, діти, де би вас подіти?
Та покладу у коробку, мете шкроботіти.

Колишу тя, мій синочку, на руках тя ношу,
Та я тобі, мій синочку, щастя й долі прошу.

' Ой летіла зозуленька через садовину
Та й пустила біле перце — збудила дитину.
Аби тобі, зозуленько, друге перце впало,
Збудила мні дитиночку, була би ще спала.

Нема цвіту білішого, як цвіт на калині,
Нема в світі ріднішого, як мати дитині.

Не буду я журитися, краще заспіваю,
В мене дітей повна хата, а я гаразд маю.

Ой кувала зозулиця та й сіла на бучка,
Купи, бабцю, черевички, бо я твоя внучка.

Молодая дівчийонька, молодії літа.
Молодая заміж пішла, не прожила світа.

Ой на горі росте сосна, пшениця не буде,
У чужої матіночки розкоші не буде.

Ой скрипочка би не грала, якби не той смичок,
Не була би жінка бита, якби не язичок.

Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне:
Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє.

Ой у свої мами д’горі гуляти доволі,
А в чужої всюди рівно, гуляти не вільно.
А в чужої, доню, мами будеш си співати,
Як си сядеш у запічок дитя годувати.

А я роблю роботицю, мене ручки болят,
А як прийду до домочку, зо мнов не говорят.
Та як прийду до домочку, сяду коло миски,
Свекра ходить та й дуркоче: «Нема води лижки».
А ти бодай ма свекрище хворіла-боліла,
А ти би вже воду пила, а я ще не їла.

Як би-м знала молодийка, котра моя свекра,
Запрягла би-м штири воли — відвезла до пекла.

Ой свекрище-оперище, ой свекрище-відьмо,
Штири воли запрягаймо і до пекла їдьмо.

А мій милий в войську служить і пише до мене,
Як ти мила справедлива, то ти жди на мене.

А я йому відписала на білийкім листі,
Що вже моє справування лежит у колисці.
Та я йому, молодийка, написала в карті,
Що вже моє справування бігає по хаті.