Коломийки про старість і молодість

Подивися, моя мила, подиви, подиви,
Куди ми ся молодими ходили, ходили.

Ой куди я походила молодов дівчинов,
То заросли сліди мої зеленов ліщинов.
Ой куди я походила, дзвінком задзвонила,
Туди трава шовковая барвінком зацвіла.

У високій полонині голуби літають,
Я розкоші не зазнала, літа ся минають.
Я розкоші не зазнала та й не буду знати,
Літа мої солоденькі, як вас пам’ятати?

Як я собі подумаю за давнії літа,
Так ня слізки обливають, што не виджу світа.
Літа мої молоденькі, молоді, молоді,
То-сте од мя, літа, пошли, як листок по воді.

На зелені полонині вітер сіно сушить,
А як старий заговорить, мене в грудях душить.

Ой в зелені полонині сірі вовки вили,
Я би діда не міняла на молоді штири.

Через гору високую, через Тетерівку,
Веде дідо бородатий молоднику дівку.
—     Нащо тобі, дідунику, дівки молодої,
Як у тебе бородочка до землі сирої?
—     Я намочу бородочку у студену воду,
Мокни, мокни бородочко, чий я відмолодну.

Ой минувся понеділок, минувся вівторок,
Минулися парубочки, що їх було сорок.

Ой кувала зозуленька на дубовім мості,
Літа мої молодийкі, прийдіть до мня в гості.

Ой в онтії полонині, в онтії, в онтії,
Кобй ж ми ся повернули літа молодії.

Як я собі здогадаю, як то колись було,
Серце ми ся розпукає, бо ще не забуло.
Серце моє кам’яноє, із самої криці,
Чого ми ся не розпукнеш на дві половиці?

То-м ся води наносила новов коновочков,
То-м ся хлопців налюбила молодов дівочков,
То-м ся хлопців налюбила та націлувала,
Хоть би-м нині умирала, жалю би-м не мала.

То ми жалі, молодийкі, то ми жалі, жалі,
Бо треба би забувати до любка вхожаї.

Ой вже тая не вернеться, що попливла, вода,
Не вернуться й тоті літа, що-м була молода.

Ой зелена ябліночка, гіллячко додолу,
Боже, Боже, вже не бути двічі молодому.

Ой вернися, моя мила, бо ми заблудили,
Минулися тоти роки, що ми ся любили.

Ой скільки я находився, дівок налюбився,
Сини мої плугатарі, я ще не женився.
Сини мої плугатарі, доньки волочілі,
А я гуляв та й прогуляв літа молодії.

Понад гору високую голуби літають,
Я гаразду не зазнала, літа ся минають.
Літа мої молоденькі, жаль мені за вами,
Що я собі не вгуляла коло свої мами.
Літа ж мої, літа мої, літа молоденькі,
Коли доля нещаслива, будьте коротенькі!

Літа мої молодії, де ви ся поділи?
Завилися в кленовий лист та в ліс полетіли.

Ой кувала зозуленька, вдавилася бростю.
Ні за чим мі не такий жаль, як за молодостю.

Ой на горі, на високій, голуби літают,
Не зазнала-м гораздоньку, а літа минают.
Запряжу я сиві коні, коні воронії
Та поїду доганяти літа молодії.
Ой догнала літа свої на високім мості,
Та вернітся, літа мої, хоч до мене в гості.
Не вернемось, не вернемось, не маєм до кого,
Ти не вміла шанувати здоров’ячка свого.