Усна народна творчість

  • Прислів’я та приказки

    До неоціненних коштовностей фольклору будь-якого народу, а відтак і українського, належать прислів'я та приказки — короткі влучні вислови, які образно та лаконічно передають нащадкам висновки з життєвого досвіду багатьох поколінь предків. Вони є узагальненою пам’яттю народу та результатом його спостережень над життям і явищами природи, що дає змогу молодому поколінню формулювати погляди на етику, мораль, історію й політику.

    У своїй сумі прислів'я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко тільки констатують якийсь факт, скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, — словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет поколінь нашого народу, чия невичерпна талановитість, високе естетичне чуття й гострий розум і тепер продовжують примножувати і збагачувати духовну спадщину, що громадилася віками. Різкої межі між прислів'ями та приказками не існує, а основна відмінність полягає насамперед у тому, що прислів'я є більш розгорнутими, ніж приказки.

  • Народні прикмети

    Було колись - не могла людина дати собі ради з природою: то дощ йде не тодi, коли просять, а коли косять, то тепло й холод не в пору, то і влiтку трапиться кожуха носити.

    Тож, аби вберегти себе від неочікуваної напасті чи прикрої несподіванки, котру може підкинути навколишній світ, людина хотіла не лише його собі пояснити, а й передбачити те, що може статися, аби встигнути до цього підготуватися. Завдяки своїй відмінній спостережливості помітили наші предки, що природа сама пiдказує їм, що і коли вона має намір послати на землю, і навчилися за сьогочасними передвісниками бачити те, що може трапитися завтра. Відтак в кожній місцевості люди з року в рік уважно спостерігали за небесними світилами, стихіями, рослинами, поведінкою та звичками тварин.

    Ці спостереження не лише допомогли впорядкувати довколишній світ у чітке знання, а й створили систему передбачень – народних прикмет, які застерігають від небезпеки, допомагають передбачати погоду та врожай, якими будуть весна, літо, осінь та зима. І усе це багатство перевіреного часом знання, яке передавалось з уст в уста, наші предки залишили нам у спадок.

  • Байки

    БайкиУ глибині віків бере свій початок байка. Як і міф, вона була однією з перших форм художнього мислення. Байки - це короткі оповідання повчального змісту, на початку, або ж в кінці котрих має бути сформульований висновок чи головна повчальна думка – мораль.

    Кожну байку можна розпізнати за кількома її яскравими особливостями. Окрім моралі, котра є сигнальним маячком будь-якої байки, не менш важливою та впізнаваною її особливістю є алегорія. Тобто,  зображення одних предметів та явищ через інші. Саме завдяки цьому пересічними  персонажами у байках виступають тварини, рослини та речі, через яких байка, наче зі сторони, показує нам нас - людей. Але й самі люди зрідка також можуть бути персонажами байки - однак лише тоді, коли їхні образи виступають символами тих чи інших людських рис.

    Окрім цього, байку неможливо уявити без комізму та сатири — її невід'ємних супутників. Адже, як іще краще можна показати непривабливість деяких людських недоліків, як не зробити їх смішними в очах читача? :)

  • Гуморески

    Гуморески — невеликі віршовані або ж прозові твори з комічним, жартівливим  сюжетом. На відміну від сатири, у гуморесці сміх постає у вигляді доброзичливої критики морально-етичних аспектів людської поведінки. У дотепній та подеколи парадоксальній формі автор на основі спостережень за людськими вчинками та поведінкою змальовує різні курйозні події та випадки з життя.  Саме ці події та персонажі, зображені чудернацько, а часом й недоречно, а також двозначність та навмисно неправильне тлумачення їхніх дій та вчинків, є основою смішного у гуморесці. Хоча, як і кожна смачна страва, гумореска, окрім свого звичного гумору,  може бути злегка «приправлена» іронією та сатирою.

    Окрім фантазії та уяви автора, будь-яка літературна гумореска живиться також фольклорними джерелами, в яких зосереджено віковий досвід сміхової культури народу, та ментальними особливостями його представників. Власне, для української гуморески вплив цих особливостей важко переоцінити, адже здавна українці славилися своїм вмінням весело та з гумором трактувати несприятливі умови свого життя, що й стало запорукою значної популярності та розвитку цього невеличкого гумористичного твору на нашій землі.

  • Легенди

    Окрему жанрову групу у фольклорній творчості українського народу становлять легенди. Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. Легенда - приблизний синонім поняття міф; епічна розповідь про те, що відбувалося в незапам'ятні часи.

    Як і перекази, легенди покликані зберегти у народній пам'яті й передати майбутнім поколінням знання про історичне минуле народу, пояснити причини виникнення різних явищ природи, їхню суть, зафіксувати народні уявлення наших пращурів про них. На відміну від переказів, легенди менш достовірні, у них допускається вигадане, фантастичне, неймовірне.  Але поряд з цим, легенди - це не прості вигадки, адже беруть свій початок з реальних подій. 

    Хоча події у легенді нерідко перебільшуються, у народній свідомості вона все ж сприймається як достовірна розповідь, що відрізняє її від звичайної казки, а фантастичний зміст легенди трактується як диво, творене незвичайними людьми. Фантастика і вимисел легенди – саме ті чинники, за допомогою яких неясне стає зрозумілим, а неможливе – досяжним.

  • Загадки

    Ще один скарб нашої мови, який дістався нам у спадок від предків - загадки. Загадка – це дотепне метафоричне запитання, поставлене у формі хитромудрого короткого опису будь-якого предмета чи явища. Це своєрідний і дуже давній вид народної творчості. Загадування в Україні завжди було неодмінною умовою не лише розумового розвитку дитини, а й випробовування кмітливості, мудрості та зрілості дорослих. В сиву давнину загадкам надавали магічного значення, вони були пов'язані з культовими обрядами й звичаями. Вміле одгадування загадок вважалося ознакою розуму і щасливої вдачі.

    Специфікою загадок є те, що в них у завуальованій формі зашифровано якийсь предмет чи явище, первісне значення якого треба відшукати. Щоби їх розгадати потрібно вміти бачити спільне в конкретному й абстрактному, а метафоричні образи загадки замінювати реальними.

    Загадки - це своєрідні перлини народної мудрості й творчості. Вони не тільки розвивають в людині гостроту розуму, догадливість, кмітливість, а й відкривають поетичну сторону звичайних речей, предметів і явищ.

  • Казки

    Особливе місце в духовній сфері нашого народу належить казці. Казка незвичайним почуттям живе у кожному з нас від колиски до змужніння, адже це особлива форма мислення, форма творчості. Поряд з цим, вона – джерело знань, бо у ній зашифрований життєвий досвід багатьох попередніх поколінь, відображаються усі аспекти людського життя, а казкові сюжети розкривають ситуації та проблеми, які переживає в своєму житті кожна людина.

    В усіх народах здавна цінували виховне значення казки, адже вона несе в собі культуру, світогляд, стиль взаємин, цінності, моральні норми свого народу. Через казки різних народів дитина має можливість пізнати життя і погляд на Світ в різних куточках Землі, бо ж у казках зазвичай передається найпотаємніше і найхарактерніше для нації. Такі казки - чудовий засіб розуміння внутрішнього світу, образу думок і "правил гри" людей, що живуть інакше, ніж ми.

    Упродовж багатьох віків казка трансформувалася, дещо в ній переосмислювалося, губилося й додавалося відповідно до зміни в світогляді людини. Але давні казки не відкидалися зовсім, а пристосовувалися до нових умов життя, збагачувалися набутим досвідом і у такому довершеному вигляді дійшли сьогодні до нас.

  • Скоромовки

    Своєрідним фольклорним жанром є скоромовка – весела та віртуозна гра у швидке повторення жартівливих віршів і фраз, які складно вимовляти без належної практики. Краса скоромовки полягає у тому, що з першого разу її взагалі важко промовити, адже за правилами гри скоромовку не читають, а повторюють зі слуху, що значно важче. Гра полягає не тільки в тому, щоб дібрати важкі для вимови звукосполучення, а й у плутанині, у постійній перестановці звуків: той, хто прагне швиденько розповісти скоромовку, часто потрапляє у смішне становище, "спотикаючись" чи перекручуючи слова.

    Цінність скоромовки виражається не у смисловому навантаженні, а в такому підборі і розстановці слів, вимова яких вимагає від мовця певних зусиль і сприяє виробленню дикції, правильної артикуляції, що підвищує його культуру мовлення. Скоромовки легко засвоюються дітьми і, поширюючись із уст в уста, найчастіше втрачають автора, поповнюючи собою скарбницю дитячого фольклору.