Гадюка і Ягня (байка Л. Глібова)

     Під дубом у гаю жила Гадюка,
               Непросипуща злюка:
     Усе було сичить-сичить,
     Щоб кого-небудь укусить.
     Мале Ягнятко там гуляло;
          Скік-верть, сюди-туди —
Та якось під той дуб і доскакало,
     Не сподіваючись біди…
Гадюка кинулась та й укусила,—
         От так, як бач,
     Безвинного занапастила.
               Ягнятко в плач,
     А потім на травицю впало:
— Ох, за що ж, за що? — простогнало…
     А бісова Гадюка знов сичить:
         — Щоб тут гулять не сміло!
Ти, може, затоптать мене хотіло,—
         Вас треба вчить! —
     Ягнятко більше не озвалось…
     На світі нажилось, награлось…
         Затихло… спить…

     Колись і між людьми чимало
     Таких ягнят попропадало.
     Тепер гадюкам час сказать:
     Минулися вже тії роки,
         Що розпирали боки,—
     Дай, боже, правді не вмирать!