Білочка (байка Л. Глібова)

Пухнату Білочку до себе Лев прийняв,
          Навіщо й як — того ніхто не знав,
Бо не довідались сороки-цокотухи;
     Вони б усюди брехні рознесли,
          Зробили б бугая із мухи:
«І так, і перетак, ми бачили, були».
     Дознався я, що Білочка служила,
               Нічого не робила;
Було їй сказано: нікуди не втікать
І панову хандру потроху розважать.
          Марудна служба, що й казати;
          Аж жижки трусяться скакати,
     А тут сиди, очицями моргай.
     Наш вік біжить, не скажеш: потривай.
          І Білочка свого діждала —
     Старенька і беззуба стала;
               Пора прийшла —
               І службу відбула.
За те чумацький віз оріхів наділили;
          Хоч слово панове справдили,
     Аж любо глянути — оріх в оріх,—
Цілісінькую б зиму, дякуючи, їсти,
     Та тільки що ж? Дивись на них:
     Дали тоді, як нічим гризти.

Є приказка весела: їж,
          Коли роток ще свіж,
А то, як прийде час, зов’яне,
Тоді ніщо вже не загляне.