Барометр (байка В. Ярошенка)

Демедь удосвіта ще встав,
Кісся оглянув, косу наклепав,
Мантачку застромив за очкура
І поспішав уже з двора
Косити сіно на луку,—
Та чорт підніс якраз Луку,
Сусіда, — дурня і ледащо,—
Мов за напасть. Ну хтозна й нащо?
Лука, допіречку що встав,
Ні морду мив, ні очі продирав,
Кудлатого нагадував ведмедя
І так озвався до Демедя:
«На косовицю? Так-таки...
Це харашо, для... толоки,
А щоб для сіна, так не дуже...»
«Чого?» — «Бо дощ уструже,
У мене є такі знаки:
Спина болить, ноги крутить, поперек
Лама, тіло свербить, печінки трусить,
Мороз пройма:
Це все на дощ такі прикмети...»
«Але ж на небі хмар нема?»
«Дарма, браток, все це дарма!
Хоч я не вчивсь у вирситеті,
Та хай пойме мене кіндра,
Як дощ не вструже мов з відра:
Річки тектимуть на дорогу,
Повір, Демедю! їй же богу!
Не йди косить. Пропаща та трава,
Що викосиш, нещасна голова!..»
Демедь потилицю почухав,
Але Луки таки послухав
І не косив, дощу злякався
Та день великий протинявся
Без діла-справи по дворі
І злість зганяв на дітворі.

Сміялось чи не все село:
Дощу ще з тиждень не було!