Не впусти рака з рота (байка)

Летіла ворона понад морем, дивиться — лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати. Бачить рак, що приходиться пропадати, та й каже вороні: 
— Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були! 
— Угу! — каже ворона, не роззявляючи рота. 
— І братів, і сестер твоїх знав,— каже рак,— що за добрі люди були! 
— Угу! — гугнить ворона, а рака кріпенько держить. 
— Та все хоч і гарні люди,— каже рак,— а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе! 
— Еге! — крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море. 

От тим-то, як кого одурять хвалою або улесливою річчю, то люди кажуть: 
— Упустив рака з рота. 
А як кого остерігають, то кажуть: 
— Гляди, не впусти рака з рота.