Баба-Яга

БАБА-ЯГА в народних уявленнях постає у вигляді змії, відьми, знахарки, жриці, баби-бранки, мерця — залежно від того, як змінювався в різні епохи світогляд наших предків, а заодно й місце жінки в житті слов'янства. Пов'язана вона, як це зазвичай буває в міфології, з життям і смертю.

    Початок цієї історії веде вглиб тисячоліть, у часи "дитинства" людства, коли обожнювалася жінка-матір, прародителька роду людського і всього що є на світі, — Велика Богиня, володарка неба і землі. 

   Ім'я баби — "Яга", — очевидно, походить від польського "язя" — змія. В українській народнопоетичній творчості Баба-Яга, відьма, змія — це той самий персонаж.

Існує пояснення і усім знайомій картині того, як лежить Баба-Яга на печі й погрожує з'їсти героя, котрий завітав до її "хатини на курячій ніжці". Науковці співвідносять таку казкову Бабу-Ягу з реальною старою, яку залишали помирати на холодній печі в нетопленій хаті (живий мрець). А сама хатка на курячій ніжці має також свій реальний відповідник у поховальних звичаях. Ще на початку XX ст. на кладовищах траплялися могили під дахом (на зразок хатки), який тримався на одному стовпчику (ніжці). Як і в самої ненажерливої смерті, у Баби необмежений апетит. Як усі мерці, вона сліпа (тобто не бачить живого), тому сприймає його на запах: "Фу-фу! Прісну кістку чути!". Як представник того світу, вона багато знає.

 Про зв'язок Баби-Яги з жертвоприносинами красномовно свідчить опис у казках її огорожі з настромленими на кілки людськими черепами.

Особливе місце в обрядах і фольклорі належить бабі-бранці. Крім практичної допомоги породіллі та новонародженому, від неї, за уявленнями, залежала майбутня доля дитини — тому в піснях уже дорослі персонажі іноді звинувачують у своїх нещастях бабу або хрещених батьків.