Повстання проти польських панів
Ой чи добре пан Хмельницький починав,
Як із берестецького року
Всіх ляхів-панів на Україну
На чотири місяці висилав
І велів панам-ляхам на Україні чотири місяці стояти,
А ні козаку,
Ні мужику
Жодної кривди починати.
Да вже ж пани-ляхи на Україні три місяці стояли,
Стало на четвертий місяць повертати,
Стали пани-ляхи спосіб прибирати,
Од козацьких, од мужицьких комор ключі одбирати,
Над козацьким, над мужицьким добром господарями знахожатись.
То вже де бідний козак
Розгадає п’ятак, —
То нельзя по улиці пійти погуляти,
Щоб у корчмі п’ятак прогуляти.
То вже ж один козак,
Доброго клича і луччої руки,
Один шостак розгадав
Да й той к катовій матері у корчмі прогуляв.
То вже ж лях містом іде,
Як свиня, ухом веде;
То лях до корчми прихожає,
Як свиня, ухо до корчми прикладав,
А слухає лях, що козак про ляхів розмовляє.
То лях у корчму убігає
І козака за чуб хватає.
То козак козацький звичай знає,
То будто до ляха медом і оковитою горілкою припиває,
А тут ляха за чуб хватає
І скляницею межи очі морскає,
І келепом по ребрах торкає...
То вже ж козаки
І мужики
У неділю рано, богу помолившись, листи писали,
І в листах добре докладали,
І до пана Хмельницького
У Полонне посилали:
«Гей, пане Хмельницький,
Отамане чигиринський,
Батьку козацький!
Звели нам під москалів тікати,
Звели нам з ляхами великий бунт зривати!»
То Хмельницький листи читає,
До козаків словами промовляє:
«Гей, стійте, діти,
Ладу ждіте!»...
То вже ж Хмельницький до козаків приїжджає,
Словами промовляє:
«Гей, нуте, діти!
По три, по чотири з куренів вставайте!
І до дрючків, і до оглобель хватайте
І ляхів-панів у нічку у четвертеньку
Так, як кабанів, заганяйте!»
То вже ж [козаки] із куренів по три, по чотири вставали,
До дрючків і до оглобель хватали,
Ляхів-панів
Так, як кабанів,
У нічку у четвертеньку заганяли.
То вже ж один козак лугом біжить,
Коли дивиться на кущ, аж кущ дрижить,
Коли дивиться у кущ, аж у кущі лях, як жлукто, лежить.
То козак козацький звичай знає,
Із коня вставає
І ляха за чуб хватає,
І келепом по ребрах торкає.
То лях до козака словами промовляє:
«Лучче б, козурю, могли мої очі на потилиці стати,
Так би я міг із-за річки Вісли на Україну поглядати!»