Повстання проти польських панів

Ой чи добре пан Хмельницький починав,

Як із берестецького року

Всіх ляхів-панів на Україну

На чотири місяці висилав

І велів панам-ляхам на Україні чотири місяці стояти,

А ні козаку,

Ні мужику

Жодної кривди починати.

Да вже ж пани-ляхи на Україні три місяці стояли,

Стало на четвертий місяць повертати,

Стали пани-ляхи спосіб прибирати,

Од козацьких, од мужицьких комор ключі одбирати,

Над козацьким, над мужицьким добром господарями знахожатись.

То вже де бідний козак

Розгадає п’ятак, —

То нельзя по улиці пійти погуляти,

Щоб у корчмі п’ятак прогуляти.

То вже ж один козак,

Доброго клича і луччої руки,

Один шостак розгадав

Да й той к катовій матері у корчмі прогуляв.

То вже ж лях містом іде,

Як свиня, ухом веде;

То лях до корчми прихожає,

Як свиня, ухо до корчми прикладав,

А слухає лях, що козак про ляхів розмовляє.

То лях у корчму убігає

І козака за чуб хватає.

То козак козацький звичай знає,

То будто до ляха медом і оковитою горілкою припиває,

А тут ляха за чуб хватає

І скляницею межи очі морскає,

І келепом по ребрах торкає...

То вже ж козаки

І мужики

У неділю рано, богу помолившись, листи писали,

І в листах добре докладали,

І до пана Хмельницького

У Полонне посилали:

«Гей, пане Хмельницький,

Отамане чигиринський,

Батьку козацький!

Звели нам під москалів тікати,

Звели нам з ляхами великий бунт зривати!»

То Хмельницький листи читає,

До козаків словами промовляє:

«Гей, стійте, діти,

Ладу ждіте!»...

То вже ж Хмельницький до козаків приїжджає,

Словами промовляє:

«Гей, нуте, діти!

По три, по чотири з куренів вставайте!

І до дрючків, і до оглобель хватайте

І ляхів-панів у нічку у четвертеньку

Так, як кабанів, заганяйте!»

То вже ж [козаки] із куренів по три, по чотири вставали,

До дрючків і до оглобель хватали,

Ляхів-панів

Так, як кабанів,

У нічку у четвертеньку заганяли.

То вже ж один козак лугом біжить,

Коли дивиться на кущ, аж кущ дрижить,

Коли дивиться у кущ, аж у кущі лях, як жлукто, лежить.

То козак козацький звичай знає,

Із коня вставає

І ляха за чуб хватає,

І келепом по ребрах торкає.

То лях до козака словами промовляє:

«Лучче б, козурю, могли мої очі на потилиці стати,

Так би я міг із-за річки Вісли на Україну поглядати!»