Коломийки про коломийки

Коломийку заспіваю, як ми веселенько,
Коломийку заспіваю, як болить серденько.
Коли собі заспіваю, то жура щезає,
Бо то наша коломийка такі чари має.

Ой я ходжу при Дунаю та так си думаю —
Нема кращих співаночок, як у нашім краю.

Ой нема то, ой нема то, як рідна країна,
Там співає коломийки кожная дитина.

Ой піду я в полонину та й в полониночки,
Там почую веселую рідну співаночку.

Співаночка-складаночка, дрібная дробина,
Така мила мому серцю, як мамці дитина.

Рідна наша коломийка, хоч вона дрібонька,
Вона мила, а все щира, мені солодонька.

Ой нема то, ой нема то, як в горах співають,
Ой нема то, як у горах молоді гуляють.

Заграй же ми, музиченько, тої коломийки,
Та най я си погуляю з вечора до днинки.

Коломийка, коломийка та й коломийочка —
Кості би ся розсипали, якби не сорочка.

Ой снуються співаночки, як нитки з клубочка,
Та багата співанками моя головочка.

Ой бондарю-бондарику, файно тебе прошу:
Зроби мені коновочку, най співанки ношу.
Ой зроби ми коновочку та й зроби ми другу —
Одна буде на співанки, а друга на тугу...

Ой що я си успівала співаночок нині,
Не списав би мій миленький на воловій шкірі.

Стільки вмію співаночок, було би на мажу,
Та як буду й умирати, усі любці скажу.
Та як буду й умирати, буду ся дивити,
Та що буде біла дівка без мене чинити.

Ой не того я співаю, та що гаразд маю,
Але того я співаю — біду забуваю.
Та не того я співаю, що я веселюся, —
Маю тугу на серденьку та й не признаюся.

Мої любі співаночки, мої складаночки,
Кілько я вас наскладала коло матіночки!

Мої любі співаночки, де ж я вас подію?
А в городці коло стежки з руточков посію.
Та як буде добра доля, то вас позбираю,
А як буде лиха доля, то вас занехаю.
Та як буде добра доля, буду вас співати,
А як буде лиха доля, буду занехати.

Співаночки мої любі, де я вас подію?
Збирала-м вас в чистім полі, в горах вас посію.

Та зелена полонина, на ній воли сиві,
Назбирав я співаночок, розсію по ниві.
Я розсію співаночки, співанки, родіться,
А ви собі їх співайте, нічим не журіться.

— Та де ти сі, дівчинонько, співанок набрала?
— Там за гайом зелененьким на жито орала.
— Ой де ж ти сі, моя донько, співанок навчила?
— Я попід гай зелененький жито волочила.

Ой співанки-коломийки, в’язанку з них в’яжу,
Як попросять заспівати, я ся не відкажу.

Коломийка, коломийка, весела співанка,
Не раз її над колисков заспівала мамка.

Як я стану коломийки співати, співати,
Засмієшся, і затужиш, і станеш гадати.

Ой дрібонька коломийка, дрібонька, дрібонька,
Одна мила, друга люба, третя солодонька.

Звідки мої співаночки? — питаються люди.
— В полонинах, буковинах ростуть вони всюди.

Та я собі заспіваю, тоненько засвищу,
Стільки знаю співаночок, як трави та листу.

Ой повіяв буйний вітер, повіяв, повіяв,
Та він мої коломийки по горах розсіяв.

Ой я собі заспіваю двома голосами,
Один піде понад лугом, а другий лісами.

Ой щебече соловейко у мене на груші,
Кожен так собі співає, як йому на душі.

Співаночки-складаночки, я вас не складала,
Складали вас парубочки, а я переймала.

Милий орав, милий орав, а я волочила,
Милий співав коломийки, а я ся навчила.

Я посію пшениченьку, вродиться льоночок,
Коби таки до роботи, як до співаночок.

А я годна льонок брати та годна стелити,
А я годна заспівати, та й годна робити.

Ой коби ми, подружечко, головочки склали,
Ми би своїх коломийок не переспівали.
Ой коби ми, подружечко, голоси зложили,
Ми би своїх леґіників співанками вкрили.
Ой укрили, каже, вкрили із ніг до голови,
Що із них би виглядали самі чорні брови.

Та хоч би всі зорі впали й писарями стали,
Ще би наших співаночок не переписали.

Ой пожену сиві воли та попід дубики,
Та як я сі заспіваю, не треба й музики.

Та ми собі заспіваймо, дві сестриці рідні,
Дзвенять наші голосочки, як дзвіночки срібні.

Ой ми заспівали, сіли на камінець,
Не думайте, добрі люди, що співанкам кінець.

Ой на ставі, на ставочку там гуси плавають,
То ж мене за серце тягне, як музики грають.

Через тиждень була хвора, бо робота була,
А в неділю подужчала, бо музику вчула.

Ой заграй же, музиченько, я слухати люблю,
А як мене рано будять, я в кулаки трублю.

Коломийку заспівати, коломийку грати,
Айбо тоту коломийку легко танцювати!

Заграй-ко мі, музиканте, в пальці золотії,
Та най собі погуляють хлопці молодії.

Коб-то мені до неділі, буду танцювати,
Дам музиці паляниці — буде добре грати.

Чи ти мене, моя мамко, купала в ромашці,
Що я така охочая в неділю до танців.

Ой дрібуча коломийка, дрібуча, дрібуча,
Ото мені сподобалась дівчина робуча.

Ой пішов я танцювати, та змилив ногами,
Більше я ся та й підпирав носом і руками.

Ой пішов би козака та й пішов би польки,
Коби миска киселиці а миска фасольки.

Як я тоту коломийку зачую, зачую,
Киселицю висьорбаю, в горшку потанцюю.

А у моїм городчику купочка шалати,
Як з тобою, моя любко, легко танцювати!

Черевички невеличкі, ніженька маленька,
Танцюй, танцюй, дівчинонько, доки молоденька.

Та я міхом обертаю, та я міхом кручу,
Бог би тебе, дівко, побив, як ся з тобов мучу!

Ой буде вже коломийки, ой буде, ой буде,
Бо вже мене, молодого, болить попід груди.

Ой легонька коломийка, полегоньки ходить,
Червоними волічками ніженьки обводить.

Коломиєць-чорнобривець та й коломийочка,
Яка була красна неня, а ще краща дочка.

Заспіваю я на горі, та то сама собі,
Заспіваю на долині, та то білявині.

Співаночки мої милі, де я вас подію,
Піду собі в полонинку, та й там вас посію.
А там будуть вівчарики вівці випасати,
Будуть мої співаночки в трембіти збирати.
А там будуть вівчарики з вівцями ходити,
Будуть мої співаночки любі находити.
А там будуть вівчарики вівці завертати,
Будуть мої співаночки на косиці рвати.