Пастуші та полонинські коломийки

Ой із тої полонини каміння ся суне,
Ходи з нами в полонину, молода Настуне!

—   Попід тоту полонину жене вівчар вівці,
Дай ми, дівко, свій віночок, я тобі дам вівці.
—   Твої вівці поздихають, нічого не буде,
А на мому весіллячку погуляють люди.

Гей-та туда, гей-та туда, гей-та туда дайна,
Принеси ми в поле їсти, білявчино файна!

Ой я піду в полонину, в полонині файно,
В полонині пасуть вівці Федір та Михайло.

Ой я піду в полонину, та й ся закосичу,
Щоби люди не казали, що я дома сиджу.

Ой нас мало, товаришу, йо нас мало, мало,
Як вийдемо в полонинку буде нам ся яло.

Ой не шуми, луже, дуже, зелений Бескиде,
Відповіла полонинка, що за тя не піде.

Ой зелена полонино, я по тобі ходжу,
Сиві воли провертаю, рибку не находжу.

Краще пасти коровиці, як віддаватися,
З високої полонинки в село дивитися.

Ой в зелені полонині, в зелені, в зелені,
Там заяли вівчарики вівці недоєні.

Ой я піду в полонину, та й в полониночку,
Чи не роздув вітер тамки мою колибочку.

Ой якби ти, полонино, газдів запросила,
Красно би тя поорали, жито би-с родила.

Пішли вівці в полонину, а ягнята бліють.
А що ж наші вівчарики в полонині діють?
Та вни діють, та вни діють, та вни ватагують,
Та нароблять колачиків, мені подарують.

Пішли вівці в полонинку, лиш ягнятка бліють.
А що наші вівчарики в полонині діють?
Ой я знаю, моя мамко, та що вони діють:
Сидять собі у ватерки, білі ніжки гріють.
Ой я знаю, моя мамко, що раненько встають
Та білими волічками ніжки підвивають.
Ой я знаю, моя мамко, що раненько встають,
Та і возьмуть трембіточки та ще й трембітають.

Ой у тотій полонині вітер ся вагує,
Одно бідня вівцю пасе, друге ватагує.
Одне бідня вівцю пасе, друге ватагує,
Ой наробить калачиків, мені подарує.
Калачики робленії на білій платині.
А так мені подарує, як малій дитині.

На боклажку ба й роблені, перстенем значені,
А від кого калачики? Все то вівчареві.

Пішли вівці в полонину самі половії,
А за ними вівчарики, хлопці молодії.

Ідуть вівці на полуднє, лиш би їх доїти,
Іде вівчар молоденький, лиш би го любити.

Ой рівцями доріженька, рівцями, рівцями,
Тілько меї розкошоньки - в літі за вівцями.
Ой вийду я та на рівці: вівці мої, вівці!
Ой Господи милосердний, як то добре дівці!

Ой шуваром, дівчинонько, шуваром, шуваром,
Тілько мого гараздоньку — в літі за товаром.
Тілько мого гараздоньку, що в полі поскачу,
Бо як прийду додомоньку, де стану, там плачу.

Ой шуваром дороженька, шуваром, шуваром,
Тілько мої роскошоньки, що в полі з товаром.
Тілько мої роскошоньки, тілько мого панства,
Як я в свої мамуненьки сірі воли пасла.
Рік корови, рік корови, а два роки воли,
Зачесала кучерики понад чорні брови.

Пасу вівці у дубрівці, пасу сиву клячу,
Та як ми сі їсти схоче, то мало не плачу.

Співав би я співаночки, ай годен я, годен.
Ай співав би-м не такої, коби-м не голоден.

Ой не сам я тому винен, а так мені Біг дав,
Що я вчора не вечеряв, нині не обідав.

Та навесні днинка красна, пташеньки співають,
В полонині іще краще вівчарики грають.

На зеленій полонині рано вівці бечуть,
А у лісі на ліщині солов’ї щебечуть.

Ой та пішов горі плаєм, сів собі на гірці,
Питає ся товариша: чи всі наші вівці?
Нема твої крутоніжки, мої плентоніжки,
Не маємо, товаришу, ні на що надіжки!

Ой зозуле сивенькая, позич же ми ніжок,
Най полину в полонину, поки не впав сніжок.
Ой піду я в полонину, завівкаю з плаю,
Аби пішов голосочок д’вівчарям на стаю.

Ей то файна капустиця, з олійом, з олійом,
Ой то файно вівці пасти з любочком Матійом.
Ей то файна капустиця з шафраном, з шафраном,
Ой то файно вівці пасти з любочком Стефаном.

Ой що вівчар поробляє, як вижене вівці?
Викладає співаночки удовиній дівці.

Бідна ж моя головонько, що я наробила,
Полюбила леґіника за букату сира.
Я укусю того сирця — сирець солоденький.
Подивлюся на вівчаря — вівчар молоденький.

Кой буваю в полонині, то ходжу, то стану,
В полонині п’ю жентицю, їм сир та сметану.

Заяв милий в полонину воли завертати,
Забула-м го питатися, як му ся взивати.
Заяв милий в полонину круторогі воли,
Треба взяти та й понести зо дві товпки соли.

Заяв Іван воли на лан та й не гоєкає,
А сів собі на купину, в дрімку виграває,
Заяв Іван воли на лан та й розчересився,
Я до нього завівкала, він наголосився.

Але свині добре пасти, не треба доїти,
Та не буде від жентиці в череві боліти.

У зеленій полонині стоїть болотечко,
Ще ми було вівці пасти хоть сесе літечко.
Ще ми було вівці пасти, ей не женитися,
З високої полонини в село дивитися.

—   Ей чабане, чабане, чабане небоже,
Ані сієш, ані вореш, пожаль ті сі, Боже.
—   Як я маю то сіяти, як маю ворати,
Як мне возьмуть за вояка, хто буде збирати?

—   А чиї то сиві вівці по полі літають?
—   Та то мого миленького, водиці глядають.

Високая полонина горіла, горіла,
Так білявка танцювала, що аж поболіла.
Чому тота полонина тогди не горіла,
Коли єї запалила молода Марія.
Не горіла полонинка, не буде горіти,
Доки єї не запалять Марічині діти.

А мій милий чорнобровий на долині косить,
Вітер віє, шелевіє, кучерика носить.

Ей соб, сивий, ей соб, білий, будемо ворати,
А дівчина чорнобрива буде поганяти.

Свині в ріпі, свині в ріпі, телята в капустці,
Най сі пасуть, най сі пасуть, щоби були тлусті.

Ой коби я козу мав, я би не журився,
Я би козу видоїв, молока напився.

Ой піду я до млина, що сі в млині діє,
Усі кури поздихали, когут єден піє.

Ой на горі на високій косарики косять,
Уже й сонце й у полуднє — їсти не виносять.

Ой ти вийди, дівчинонько, на поле зелене,
Та й заспівай співаночку хоч одну про мене.

Ой я вийду в чисте поле, та й стану, та й стану,
Одна мила несе пиріг, а друга — сметану.

Ой ходила говорила кам’яна могила,
«Якби-сте мня розкопали, жито би-м вродила».

Ой на горі плужок оре, плугатар Микита,
Казали ми обід нести, а я ще не мита.
Ой на горі плужок оре, плугатар Микола,
Казали ми обід нести, я ще не готова.
Ой на горі плужок оре, плугатар Олекса,
Казали ми обід нести, а я вже віднесла.

Ой ти, ріпко, моя ріпко, саджу я тя рідко;
Садив би-м тя, ріпко, густо, та в коморі пусто!

Не піду я на толоку задурно робити,
Нема кому із толоки додому водити.
Пішов же я на толоку, на толоці чічка,
Не був би я на толоці, коби не Марічка.

Ой волошин сіно косив, а волошка гребла,
Тільки того сіна було, що коза повезла.

Ей косарі, косарики та косили кущі,
Та не могли накосити на сідало гусці.

Ой поляно, поляночко, люде тя скосили,
А на мене, молодого, неславу зложили.

Яворові вили били та й ся уломили,
Про дурницю, куме Грицю, копиці погнили.

Як вівчаря не любити, у вівчаря вівці,
У вівчаря поза черес білі сороківці.
Як вівчаря не любити, вівчар молоденький,
Подасть мені будзик сиру, сирик солоденький.