Коломийки про батьків та дітей

Казала ми матіночка, казали ми отець,
Не пий, сину, горівочки, будеш файний хлопець.

А ти, дедю, до роботи, — косити, орати,
А я, дедю, до гуляння, — гуляти, співати.
А ти, дедю, до роботи, коби була нивка,
А я, дедю, до гуляння, коби чорнобривка.

А ти, тату, рубай дрова, я буду лучину,
А ти, тату, люби маму, я буду дівчину.
Тобі, тату, журитися, снопи повозити,
Мені, тату, журитися, де їх положити.
Тобі, тату, журитися, сіяти, орати.
Мені, тату, журитися, де дівчину взяти.

Мати моя старенькая, що зо мнов гадаєш?
Чому мені, молодому, пари не шукаєш?
«А як тобі, мій синочку, та пари шукати,
Як ти прийдеш додомоньку — вже має світати».

Веліла ми моя мати багачки глядати;
—   Як не візьмеш із багатством, вижену тя з хати.
—   Сам я ти, моя мамко, з хати ся уступлю,
Візьму тоту дівчинойку, що ї вірно люблю.

Ой татуню, татунцуню, ти сивий голубе,
Згодував-єс малі діти, а хто ж тебе буде?

Не є цвітку на сім світку, як на тій калині,
І ліпшого, щирішого, як мати дитині.
Нема цвітку на всім світку, лиш на ягідоньці,
Нема мені нігде ліпше, як при матіноньці.

Ой горами, долинами пшениця ланами,
Нігде нема розкошойки, як то в свої мами.
Як я в свої не гуляю, в чужої не буду,
По чім же я свої літа пам’ятати буду?

Гуляй, доню, не бороню, тілько твого світа,
По чім будеш пам’ятати молоденькі літа?

Ой гаю мій зелененький, гаю мій, розмаю,
Я у свої мамусеньки три розкоші маю:
А першую розкіш маю — файно ся убрати,
А другую розкіш маю — пускають гуляти,
А третюю розкіш маю — мене мама любить,
Щоби-м спала до полудня, вона мя не будить.

Ой казала мені мати хату замітати,
А я гиц та й на піч, бо я хочу спати.

Ой варила мама рибу, а сама не їла,
Ой любила мама хлопці та й мені веліла.
Ой варила мама рибу та й не приперчила,
Ой любила мама хлопці та й мене навчила.

Ой дівчино молоденька, золотий горішку,
То я тебе згодувала хлопцям на потішку.

Ой у мене добра мамка: жене мя на поле,
А як хочу погуляти — не пустить ніколи.

Ой у тебе добра мати, але моя не зла,
Моя мене межи хлопці сама би повезла!

Твоя мамка, як малинка, моя — як суничка,
Як я не йду межи хлопці, каже, що я дичка.

Коби-м такі очка мала, як у тебе, мамко,
Я би-м собі виморґала паничика з ґанку.

А музика в коршмі грала, а я не ходила,
Добрий мати розум мала, що мня не пустила.
Добрий мати розум мала, що мене замкнула,
Була б я ся, молоденька, віночка позбула.

Ой щось я ся розспівала, щось буду плакати,
Будуть мене тато бити, а мама тримати.

—   Мати моя старенькая, поворожи мині,
Би ми серце не вмлівало за тими леґіні!
—   Дочко моя молодая, поворожу тобі,
Є у мене паличенька, поломлю на тобі!

—   Ой де ж ти сі забавила, моя куца Ганко?
—   За горами з парубками, рідна моя мамко.

Ой мамуню, мамуненько, за що ви мні били?
Як ви були молоденькі, вас хлопці любили.

Ой загину, моя мати, загину, загину,
Коли того чорнявого любити покину.

Було мене, моя мати, щодень не купати,
То була би-с не виділа хлопців коло хати.
Було мене іскупати в гіркім полиночку,
Була би-с мі віддавала в зеленім віночку.
Було мене, моя мати, малов віддавати,
Поки я сі не навчила на хлопців мругати.

Щоб ви знали, мамунцуню, яка я змислива,
Завела-м го аж до брами та й тутки пустила.

Ой пустіть мі, мамуненько, на гриби дрібненькі,
Там повели коні пасти хлопці молоденькі.

Післала ми моя мати горішеньки рвати,
Та висока ліщинонька, не мбжу дістати.
Та висока ліщинонька та й густії корчі,
Та й горіхів не нарвала, бо не дали хлопці.

Каже мені моя мамка, ой просить, рідненька:
—   Віддавайся, люба доню, поки-сь молоденька.
Просить мене моя мамка, каже тато грізно:
Тепер, доню, віддавайся, потім буде пізно.

Ой на що ми, моя мамко, та гіршої муки,
Та щоби я допалася пиякові в руки!

Ай татуню, татунику, татуню рідненький,
Не дай мене за пияка, я буду бідненька.
А в пияка ні сердака, ні руба сорочки,
Шкода тому пиякові хорошої дочки.

Прошу я тя, моя мамко, ой прошу тя, зірко,
Не дай мене за дільняка, за дільняком гірко.
Дай мня, мати, за гуцула, ой дай мня за бойка,
З ними мені розмовочка буде солодойка.

Та дав мене мій батенько на село десяте,
Щоби я му із тайстринов не лізла до хати.
А границі перемело то ледом, то снігом,
Я не прийду, тату, з тайстров, лише прийду з міхом.

Віддала ня, моя мамо, за Дунай, за Дунай,
А тепер си, моя мамо, подумай, подумай.
Віддала ня, моя мамо, за ліс, за тростину,
Би я до тя не ходила часто у гостину.
А я буду ліс ломати, тростину палити,
І до тебе, моя мамо, в гостину ходити.
Віддала ня, моя мамо, віддала, віддала,
Мені з того хісна мало, тілько твоя слава.

Била мене моя мати, ой била, ой била,
Щоби я сі миленькому в очі не дивила.
Била мене моя ненька, ой била та й била,
Та й щоби я до сусіди вогню не ходила.
Та як мені до сусіди вогню не ходити,
А в сусіди файний хлопець, лиш би го любити.

Била мене матусенька березовим прутом,
Аби-с, дівче, не стояло з молодим рекрутом.
А я вийду на вулицю, хусточкою втруся,
Таки свому рекрутові в очі подивлюся.

Била мене моя ненька в вечер по вечері,
Щоби я сі не дивила в очі паничеві.
—   Ой бий же мя, моя ненцю, ой бий же ми, убий,
Ой вийду я на вулицю, паничу мій любий.

Ой любив я дівчиноньку, а дівчина мене,
Не хотіли старі дати дівчину за меце.
Старий хотів, старий хотів, стара не хотіла,
Лиш сиділа на запічку та все воркотіла.
Воркотіла, воркотіла, а далі — у сварку,
Старий стару макогоном, а стара — під лавку.
Старий стару макогоном, стара полетіла,
Бідна ж моя головочко, де ся стара діла?

—   Чи я тобі, моя мати, була надоїла,
Що мене там віддала, де я не хотіла.
Чим я тобі, моя мати, була не вгодила,
Що ти мені у Богойка долі не просила.
Просила-м ти, моя доню, просила, просила,
Але твоя, моя доню, доля нещаслива.