Гава і Лисиця (байка Л. Глібова)

          Літаючи по дворах, Гава
          Шматок ковбаски добула;
Хоч кажуть, що вона дурна роззява,
А до крадіжки здатная була.
     От узяла та й полетіла,
     Щоб недалечко, у ярку,
     На самоті поснідать до смаку:
     Усе було, ще ковбаси не їла.
«Спасибі,— думає,— розумним головам,
          Що в світі потрудились,
     Усячину робить навчились;
Поміж людьми, як кажуть, добре й нам:
     Що-небудь можна роздобути».
     Не вспіла Гава носом ткнути,
     Аж і Лисичка тут стоїть
     І жалібно квилить:
— Голубко-кумонько! Тебе я ждала-ждала,
          Аж плакала, як виглядала,
          Щоб голосочок твій почуть,
Хоч на хвилиночку про горенько забуть…
          Ти, може, серденько, того й не знаєш,
          Як гарно, любо як співаєш —
          І соловейко так не втне…
          Розваж хоч трошечки мене! —
Прийшлось роззявитись дурному горлу:
     — Кра! кра! — а ковбаса додолу,
     Лисичка хап — і у кущі мерщій,—
          Оддячила кумі своїй!
Прокракала роззява, огляділась —
     Чортма куми і снідання нема…
     — А щоб ти,— каже,— подавилась,
     Лукавая кума!

Прилащиться підлиза хоч до кого:
     Солодкії слова
Приманюють великого й малого,—
То вже така дурниця світова;
     Про се розумні знають люде,
     Та що ж ви будете робить:
     Хто маже — не скрипить,—
     Так, мабуть, і довіку буде.