Лев та Миша (байка Л. Глібова)

     Старенька Миша горювала:
     Їй ніде, бідній, було жить,
Головоньки на старість прихилить;
Сама собі по світові блукала…
     Діток нема: були колись —
Теперечки по світу розбрелись,—
     Одним одна зосталась мати.
Пішла вона звичайненько прохати,
     Щоб Лев в дуплі дозволив їй,
          Самотній та старій,
     Хазяйство завести маленьке
     Біля їх милості близенько.
     — Хоч сила всім страшна твоя,
     Хоч пан ти,— каже,— між панами,
     Та хто зна, що ще буде з нами:
     В пригоді, може, стану й я…
— Хто? Ти? — Лев заревів.— Така погана?
               Мене, такого пана,
     Сюди задурювать прийшла?.
               Пішла!
     Бач, теревені розпустила!
          Тікай, поки ще ціла! —
     Злякалась Миша та притьмом
     Поміж травою, лопушком
     З переполоху почухрала —
     Туди-сюди— й з очей пропала.
Раз Лев пішов поживи розглядать
Та у тенета якось і піймався.
Рвонув він раз — тенета не тріщать;
Удруге, втретє — ні… Вже як не силкувався
          Як не ревів,
          Як не вертів,
     А все-таки не вивертівсь — зостався.
     Прибігли люди, узяли
     Зв’язали бідного та й повезли
     По ярмарках в залізній клітці
     На диво світові всьому
     (Видно, були німецькі митці!).
     Прийшлося гірко бідному йому…
Згадав про Мишу, що вона казала,
Та й дума плачучи: «Якби вона була,
Загинути б мені, дурному, не дала;
               Тенета б всі попрогризала…
І я б гуляв оце в зеленому гаю,
                                              Мов у раю…»
А сам, сердешний, слізоньки ковтає:
Є каяття, та вороття немає!

     Скажу я, люди добрі, й вам
     (До казки приказка годиться,
               Хоч і панам):
Не плюй в колодязь: пригодиться
               Води напиться.