Твардовський (байка П. Гулака-Артемовського)

    "Нуте, хлопці! швидко, шпарко!
    Музики, заграйте!
    Гей, шинкарю, гей, шинкарко,
    Горілки давайте!"

    Ріжуть скрипки і бандури,
    Дівчата гопцюють;
    Хлопці, піт аж ллється з шкури,
    Коло їх гарцюють.

    Бряжчать чарки, люльки шкварчать,
    Шумує горілка;
    Стук, гармидер, свистять, кричать,
    Голосить сопілка.

    Пан Твардовський в кінці стола
    З поставця черкає.
    "Гуляй, душа! тра-ла-ла-ла!" —
    На ввесь шинк гукає.

    В батька й матір отамана
    І громаду лає;
    Скрутив жида, як гамана,
    Ще й усом моргає!

    Сікнувсь улан — він вздовж його
    Шаблюкою тріснув.
    Улан — тю-тю!.. га-га!.. го-го!..
    Зайцем в кутку приснув.

    Взяв набакир писар шапку,
    Пан грішми забрязкав.
    Аж гульк! писар — верть в собаку
    І на всіх загавкав.

    А шевцеві пан Твардовський
    В такі знаки дався,
    Що, мабуть, із час московський
    Барилом качався.

    В ніс втеребив дві бурульки;
    З бурульок, мов з кухви,
    Б’ють під стелю через рульки
    Джерела сивухи.

    Б’ють джерела... пан-гульвіса
    Кухоль підставляє;
    Аж зирк в кухоль! — що у біса?
    В’юн на дні іграє!

    "Дух святий, миряни, з нами!
    Вилупіть лиш баньки!"
    В’юн утік, а цап з рогами
    Вилазить із склянки.

    Мекнув, мов його родимець
    Почав мордувати.
    Та й стриб в комин; аж гульк — німець
    Стоїть серед хати!

    Ніс — карлючка, рот свинячий,
    Гиря всі в щетині;
    Ніжки курячі, собачий
    Хвіст, ріжки цапині.

    Дриг ногою!.. круть ріжками!..
    В пояс поклонився:
    "Ну, Твардовський, час, із нами
    Щоб ти розплатився!

    Гуляв єси, верховодив,
    Усім взнаки дався;
    Дівчат дрочив, жінок зводив,
    Над всіма знущався.

    Чого душа забажала,
    Мав всього ти стільки!..
    Курей, ковбас, м’яса й сала,
    Бочками горілки.

    Нагрів і нам ти чуприну,
    Як сам здоров знаєш:
    Окульбачиш, мов скотину,
    Та всюди й гасаєш.

    Годі глузувать з чортами,
    Слова — не полова.
    Чи забув, яка між нами
    З тобою умова?

    Лиса гора... бритва... палець...
    Паперу під карти...
    Гайда в пекло!.. Кров не смалець, —
    З чортами не жарти.

    В письмі стоїть, читай сміло:
    На кагал бісовський
    З начинкою душу й тіло
    Одписав Твардовський.

    Служить йому чорти мають
    (Так прийшлось в умову),
    Поки в Римі не піймають,
    Амінь сьому слову!

    Що тепер, Твардовський, буде,
    Про те в пеклі знають:
    Сю корчму хрещені люде
    Римом називають".

    "Бач, чортяка!.. бач, падлюка!..
    Як умудрувався!
    Се вже, бач, німецька штука, —
    Твардовський озвався.

    Та вже ж чи йти в пекло справді,
    То й підем, байдуже!
    Але й ти роби по правді
    І не чванься дуже.

    Заглянь в контракт свій зі мною, —
    Яка там умова?"
    "Ще три штуки за тобою;
    Витнеш — ні півслова!"

    "От, бач, висить над дверима,
    Завбільшки із цапа,
    Перед твоїми очима
    Мальована шкапа.

    Нехай шкапа підо мною
    Огиром гарцює;
    Нехай крутить головою,
    Стриба і басує.

    Ти тим часом піску в жменю:
    Гарапник тройчатий
    Сплети з піску, як ременю,
    Коня поганяти;

    Ще ж попасать коня треба,
    Стать на одпочинок:
    То вже, гляди, щоб, як з неба,
    Вродився будинок.

    Будинок з лушпин горіха,
    Отам за байраком;
    Із борід жидівських стріха,
    Цвяхована маком.

    От і гвіздок на починок
    Чверть ліктя завдовжки.
    По три в кажду вбий з мачинок,
    А менше — ні трошки".

    Біс перистий свиснув, кляснув, —
    Аж кінь вже басує;
    Батіг з піску в руці ляснув...
    Твардовський сумує.

    Скік в стремена, давай драла...
    Аж що за одмінок?
    Стріха в хмарах заблищала,
    І стоїть будинок.

    "Виграв справу! Бач, псяюха,
    задихавсь, мов скажений.
    Ну, тепер, скупайсь по уха
    В водиці свяченій".

    "Змилуйсь, свате, я в сій зроду
    лазні не купався".
    Скорчивсь, зморщивсь — шубовсть в воду
    Та й назад порвався.

    Захлинувся чхнув і приснув,
    Тричі закрутився,
    Тричі тупнув, тричі свиснув,
    Аж шинк затрусився.

    Хмара, як ніч, налетіла,
    І сонце сховалось;
    Галок, круків, ворон сила
    На стрісі зібралось!

    Крукають, кавчать, мекечуть
    Всіма голосами:
    То завиють, то шепечуть
    Бряжчать ланцюгами!

    "Ну, Твардовський, другу справу
    виграли чортяки!"
    "Не кваптесь лиш: ще на славу
    втру я вам кабаки.

    Куц програв, куц виграв справу.
    Ще як доведеться.
    Виграй третю, — глянь на лаву:
    Що тобі здається?

    Цмокнись з жінкою моєю,
    Вона твоя буде;
    Як я жив на світі з нею
    Про те знають люде.

    Будь ти їй за чоловіка
    (Остання умова).
    Присягайсь любить довіка,
    Та тогді й ні слова!

    Нехай піп вам руки зв’яже,
    Тепер, по сій мові,
    Люде добрі, що чорт скаже, —
    Бувайте здорові!"

    А чортові не до солі:
    Хвостиком киває,
    Ніс скопилив, мов ґринджоли,
    І дверей шукає.

    Стриб по хаті, хап за клямку,
    Твардовський — по пиці,
    Трісь по гирі — розбив склянку
    І горщик з полиці.

    "Ей, не бийсь, — кажу, — Твардовський!
    Ґвалт, рятуйте, люде!
    Бо вилаю по-московській, —
    Сором слухать буде".

    А тим часом скік к одвірку —
    Ну цапом стрибати!
    З прогонича зуздрів дірку —
    Та й шморгнув із хати.

    "Ой, держіть, ловіть псяюху!" —
    Усі загукали,
    А псяюхи нема й духу:
    Поминай, як звали!

    "Жінко люба, годі плакать, —
    Твардовський озвався, —
    Хотів з чортом вас посватать, —
    Та й чорт одцурався.

    Мабуть, всі чорти — бурлаки,
    Та ще й розум мають,
    Знають, де зимують раки, —
    Од жінок втікають.

    Може, в пеклі інше діло,
    В нас сього немає:
    Жінка гризе душу й тіло,
    Мужик попиває!

    Нуте ж, хлопці, швидко, шпарко!
    Музики, заграйте!
    Гей, шинкарю! Гей, шинкарко!
    Горілки давайте!"