Семен Палій і Мазепа

Шведського року, нещасливого літа,

Не одна-то душа християнська безневинно пішла з сього світа.

То тогді-то у городі у Лебедині

Царі і князі великим всі дивом дивували,

Один до єдиного словами промовляли:

«Про що то, панове,

У землі християнській

Не стало порядку ставати?»

«Про то, панове,

Що стали бусурмани християн братами називати».

«Хто ж теє зачинав?»

«Начинав теє проклятий Мазепа,

Як Іскру й Кочубея безневинно

Сам з сього світа зогнав,

Семена Палія на Сибір завдав».

То царі і князі один до єдиного словами промовляли,

Да Семена Палія

З Сибіру на Москву висилали.

Скоро-то став Семен Палій

Великим постом, весняною погодою

До білого царя на столицю прибувати,

То світ праведний государ велику радість має,

Що до себе великого лицаря

Семена Палія у гості сподіває.

То Мазепа тогді як почув,

Що його, проклятого Мазепу, лихо догоняє,

До короля шведського такі речі промовляє:

«Королю шведський, добродію,

Найясніший мій пане!

Чи будем[о] ми більше города Полтави доставати,

Чи будем[о] з-під города з-під Полтави утікати?

Бо не дурно Москва стала нас кругом оступати!

Бо в Семена Палія

Хоч і невеликеє військо охотнеє,

Тільки одна сотня,

А буде нашу тисячу гнати й рубати,

Буде нам, великим панам, великий страх завдавати».

То король шведський теє зачуває,

Словами промовляє:

«Мазепо, безумная главо!

Чи у мене військо не збройне?

Чи у мене військо не панцирне?

Да я ще тую Москву могу сікти й рубати,

Ще не зарікаюсь у білого царя й на столиці побувати».

Скоро став Палій Семен

На святого отця Миколая

Із Шереметом Борисом Петровичом

Під Полтаву прибувати,

То став король шведський із Мазепою тайно втікати,

На царських людей вдаряти;

Много царських людей побивали,

А у городі у Батурині

Мужиків да жінок

Упень сікли да рубали,

Церкви палили, святості да ікони під ноги топтали.

Плоти справляли,

На той бік Дніпра утікали.

То Семен Палій

Під Полтаву прибуває,

Січе й рубає,

На всі сторони, як полову, метає,

До Дніпра прибуває,

На той бік Дніпра поглядає,

Що король шведський із Мазепою на тім боці Дніпра походжає.

То він-то мечем махає,

Словами промовляє:

«Помоли ти, Мазепо, за мене бога, що я тебе не догнав —

Альбо б посік, альбо порубав,

Альбо живйом на вічну каторгу завдав!»

Земле, земле християнська,

Єгда ти була смутками і печальми наповнена,

Не знала, де родина об родині промишляє.

Дай, боже, честь і хвалу

Світ праведному государю

Да й Семену Палію,

Превеликому пану,

Що не дав шведу християн на поталу!

Ой дай, боже, усім християнам

Многія літа,

До щасливого прожитія у сім світі!