Звичаї та обряди

  • Весільні обряди

    У весільних обрядах відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, збір дружини (весільний похід) молодим, імітація викрадення нареченої (посад молодої), подолання перешкод на шляху до молодої (перейма) — це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя — своєрідний відгомін звичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу.

    У цілому ж українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовиш, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин.

    "Сценарій" традиційного народного весілля в основних рисах зберігся й дотепер — більшою мірою в сільській місцевості та у значно трансформованому вигляді в умовах міста.


     

  • Народження дитини

    Обряди, пов'язані з народженням дитини, прийнято підрозділяти на три цикли: передродові, власне родильні і післяродові.

    Передродові обряди покликані сприяти нормальному протіканню вагітності та доброму самопочуттю жінки. Оскільки вони торкалися делікатних справ — чекання родів та появи нового члена сім'ї, то були насичені обереговими діями та повір'ями. Жінку і дитину насамперед оберігали від усіляких несподіванок та неприємностей.

    Народженню дитини колись надавали більшого значення: згідно із звичаєвим правом сім'я набувала чинності тільки тоді, коли в ній були діти. Родина без дітей вважалася неповноцінною, а бездітність — нещастям: Хата з дітьми — базар, а без них — цвинтар. 

    У народі склалась ціла система вірувань, які повинні були оберігати жінку. Породіллі заборонялося, наприклад, споживати горілку, дивитися на змій, зустрічатися з каліками, сліпими та хворими. Нерідко жінка підперезувалася широким вовняним поясом, який слугував за оберег, а гуцулки натягали чоловічі штани, щоб відволікати увагу злих сил. 

    Отже, в родильній обрядовості поєднувалися як раціональні елементи народного досвіду, так і забобонні та магічні дії.

  • Похорони

    Смерть члена роду була теж важливою подією. Знаємо зі старовинних розкопок, що від сивої давнини наші предки вірили у життя поза могилою та відповідно до тих вірувань влаштовували похорони та поховання.

    Про вірування нашого народу, ніби покійники живуть близько живих та приходять до них в означені часи, ми вже згадували. Як у нас споминали та «гостили» предків при різних нагодах, про це ми теж говорили.

    Місцеві приписи та зарядження погребиика не дають змоги вводити в життя наші звичаї. Все ж таки по змозі, вмираючому треба дати в руку засвічену свічку, свячену на Стрітення. До домовини було б гарно покласти свячене на Успення зілля, галузку свяченої у Вербну неділю лози; а дітям обов'язково яблучко. Гарно теж дати вишивану подушку під голову, а при замиканні домовини накрити очі вишиваним рушником, на взір козацької китайки.

    Після панахиди, чи то в час похорону, коли ховають якогось визначного громадського діяча, співають нераз «Заповіт» Тараса Шевченка. Колишнім воякам українських армій співають над могилою стрілецьку пісню Богдана і Лева Лепких «Видиш, брате мій» («Журавлі»).

    Тризна або похоронна гостина — це дуже давній наш звичай. Колись вірили, що душа не знатиме спокою, якщо не справлять їй тризни. Тепер це звичайна гостина, якою родина покійного віддячується гостям за участь у похоронах. Обов'язкова страва на тризні — це коливо, кутя, але без маку, бо мак означає життя. 

    Це новий, але дуже гарний звичай, влаштовувати під час тризни складку на різні народні та добродійні цілі. Це сучасний спосіб затримування давнього звичаю, коли то в пам'ять померлих гостили убогих та подорожніх.

    Народний звичай велить поминати покійних, зокрема Богослужбами, на третій, дев'ятий та сороковий день після смерти.  Це згідне з народними віруваннями про долю душі після смерти, та про дні, коли вона найбільше потребує молитви. Одначе Церква нічого проти поминок саме у ці дні не має. В сороковий день на тетраподі під час Богослужби повинно стояти п'ять хлібів та п'ять різних родів овочів, що їх опісля жертвують священикові. Це, мабуть, у пам'ятку чудесного розмноження п'яти хлібів Ісусом Христом. Дуже важливі теж поминки в перші роковини смерти. На сході України при цій нагоді, крім Богослужби, «ставили обід», тобто влаштовували гостину на зразок тризни. У давнину це знов було добродійне годування убогих та подорожніх, форма милостині в пам'ять покійного.       

    Кожну дальшу річницю смерти відзначається теж Богослужбами та добродійними датками. Добре розвинений культ померлих, пам'ять про предків, є ознакою високої культури.

  • Сценарії вертепу

    Якщо Ви бажаєте додати вертеп якого немає у нас на сайті - напишіть нам на пошту Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
    Будемо дуже вдячні!

  • Сценарії свят
  • Обрядова символіка