• Міфологія

    Вірування усіх давніх народів були тісно пов'язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Українські міфи пов'язані з хліборобським або пастушим побутом наших предків. Головними героями, зазвичай, є батько-господар, мати-господиня, їхні діти, худоба та поля. Характерною особливістю української міфології є пантеїзм, тобто філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнювався з природою. Тому боги та міфічні істоти були близькими та рідними для наших предків, які жили в повній гармонії з природою.

    В Україні існувала особлива ієрархія богів: на чолі всього світу - найстарші боги, котрі керували всім життям; далі - нижчі за рангом боги та демони, які прислуговували старшим богам; а у самого "підніжжя" - люди, наділені достатньою силою для того, щоб побороти демонів.

    У деяких народів існує чіткий розподіл духів на злих та добрих, проте в українській міфології такої диференціації не було. Наші предки вважали, що добро і зло, яке несуть духи, визначається не так природою самих духів, як їх роллю в тій чи іншій ситуації. Навіть після прийняття християнства, українець завжди ладен діяти за принципом: "Бога люби, але і чорта не гніви" :).

  • Демонологія

    Українська міфологія та демонологія як сукупність переказів про живу й неживу природу та людину розвивалася на основі давньої загальнослов'янської міфології. В українськії міфології у художньо-образній формі знайшли поєднання реальні знання з фантастично-релігійними елементами та повір'ями. Вона ілюструє прагнення людини пояснити і упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи. В цілому українська міфологія аналогічна міфології інших народів світу, проте вона має виразний національний колорит і художньо-образну своєрідність. Українська міфологія включає міфи про сутність і походження явищ природи, про походження людини (антропогенічні), про богів (теологічні), про виникнення Всесвіту (космогонічні), про неминучу загибель світу (есхатологічні) та ін.

    В українській міфологічній традиції багато уваги приділялося природним стихіям, явищам оточуючого світу, різноманітним життєвим випробуванням, з якими зустрічається людина, тощо. Причому характерно, що всі ці сюжети максимально наближені до щоденного побуту селян. Утрачаючи своє первісне значення, міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-поетичних образів усної народної творчості (такими є русалка , домовик , водяник , чорт та ін.). Ще однією особливістю української міфології є поєднання християнських релігійних уявлень із язичницькими віруваннями, присутність взаємопереплетених елементів анімізму , фетишизму й тотемізму .

  • Народний сонник

    Кожна людина бачить сни: кольорові чи картинки чорно-білі. Без снів нема життя. А часом сни не дають жити...То ж чи вірити снам? Хто як бажає. Але не можна дивитися на сни, як на те, що не має для тюдини ніякого значення. Із давніх-давен люди намагалися розгадати таємниці снів. Упродовж тисячоліть, століть із уст в уста передавалися спостереження над снами і дійсністю. Нагромаджений великий досвід тлумачення снів не можна відкидати. Увага до снів не означає формування догматичного, забобонного світогляду. Навпаки: обмежені ті, хто зневажає народні знання, генетичну пам'ять. Сни дають багато підстав задуматися над тим, що було, що є і що буде. Уважним до народних традицій, сон неодмінно вкаже на багато знань, набутих колективним розумом і серцем народу.