Солом'яний бичок (казка)

Жили собі дід та баба. Дід служив на майдані майданником, а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні - нічого не мають; що зароблять, то проїдять, та й нема. От баба й напалася на діда: 

- Зроби та зроби мені, діду, солом'яного бичка і осмоли його смолою. 

- Що ти говориш? Навіщо тобі той бичок здався? 

- Зроби, я вже знаю навіщо. 

Дід - нічого робити - взяв, зробив солом'яного бичка й осмолив його смолою.

Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом'яного бичка пасти; сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: 

- Пасись , пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись , пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!

Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь з обдертим боком. Наскочив на бичка: 

- Хто ти такий? - питає, - Скажи мені! 

А бичок йому: 

- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений. 

Ведмідь каже: 

- Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати! 

Бичок нічого, - мовчить. Ведмідь тоді його хап за бік, давай смолу віддирати. Віддирав, віддирав та й зав'яз зубами, ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав - затяг того бичка хтозна-куди! 

От баба прокидається - аж бичка нема. "Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть він уже додому пішов". Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться - ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда: 

- Діду, діду! Бичок наш ведмедя привів, - іди його вбий! 

Дід вискочив, віддер ведмедя, взяв і кинув його в погріб. 

От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже набрала кужелю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: 

- Пасись , пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись , пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! 

Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та до бичка: - Хто ти такий? - питає, - Скажи мені! 

А бичок йому: 

- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений. 

- Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати, а то капосні собаки обідрали! 

- Бери! 

Вовк зразу до боку, хотів смоли віддерти. Драв-драв та зубами й зав'яз, що ніяк уже не віддере; що хоче назад, та ніяк. Вовтузився з тим бичком! 

Прокидається баба - аж бичка уже й не видно. Вона й подумала: "Мабуть, мій бичок додому побрів". Та й пішла. Коли дивиться - вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб укинув.

Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під могилою та й заснула. Аж біжить лисичка: 

- Хто ти такий? - питає, - Скажи мені! 

- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений. 

- Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати; капосні хорти трохи шкури не зняли! 

- Бери! 

Зав'язла й лисиця зубами в смолі, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала - дід укинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика отак упіймали. 

От як назбиралось їх, сів дід над лядою та й давай гострити ножа. Ведмідь його й питає: 

- Діду, навіщо ти ножа гостриш? 

- Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури і собі і бабі кожухи. 

- Ой, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю! Я тобі багато меду принесу. 

- Ну, гляди! 

Взяв і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає: 

- Діду, навіщо ти ножа гостриш?

- Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити. 

- Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за це цілу отару овечок прижену. 

- Ну, гляди!

І вовка випустив. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає: 

- Скажи мені, будь ласка, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?

- У лисички, - каже дід, - гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу зняти. 

- Ой, не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі курей, і гусей принесу! 

- Ну, гляди!

І лисичку пустив. Зостався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає: "Нащо?" А він і каже: 

- У зайчика шкурка м'якенька, тепленька, - будуть мені на зиму рукавички й капелюх. 

- Ой, не ріж мене, дідусю, - я тобі стьожок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю! 

Пустив і його. 

От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж - дер-дер! - щось до діда в двері. Баба прокинулась: 

- Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить, - піди подивись! 

Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду приніс. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знов - дер-дер! - повен двір овець вовк понаганяв. А незабаром лисичка принесла курей, гусей - усякої птиці; зайчик понаносив стьожок, сережок, намиста доброго... І дід радий, і баба рада. Взяли попродали овечки, та накупили волів, та став дід тими волами ходити чумакувати, та так забагатіли! 

А бичок, що не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й не розтанув.