Кривенька качечка (казка)

Жили собі дід і баба, а дітей у них не було. Усе сумують вони, а потім дід і каже бабі:

—Ходімо, бабо, у ліс по гриби!

Пішли. Збирає баба гриби, глядь — у кущику гніздечко, а в гніздечку сидить качечка. От і каже баба діду:

—Подивись, діду, яка гарна качечка! Каже дід:

—Візьмімо її додому, нехай у нас живе.

Стали її брати, бачать — у неї ніжка зламана. Вони взяли її, принесли додому, зробили їй гніздечко, обклали його пір'їнками, посадили в нього качечку, а самі знову по гриби пішли.

Повертаються, бачать — у хаті скрізь прибрано, хліб напечений, борщ зварений. Вони до сусідів запитувати:

—Хто це? Хто це? Ніхто нічого не знає.

На другий день пішли дід з бабою знову по гриби. Приходять додому, глядь — а в них і варенички зварені, і веретенце з пряжею на віконці стоїть. Вони знову в сусідів запитувати:

—Чи не бачили кого?

—Бачили, — кажуть ті, — якусь дівчину, воду з криниці несла. Така красива, тільки трошки кривенька.

От дід і баба думали-думали: «Хто б це міг бути?» — ніяк не придумають. А баба потім і говорить діду:

—Знаєш що, діду? Зробимо так: скажемо, начебто ми йдемо по гриби, а самі сховаємося і підгледимо, хто це нам воду носить.

Так вони і зробили.

Сховалися за клунею і раптом бачать — виходить з їхньої хати дівчина з коромислом: така красуня, така красуня! Тільки що кривенька. Пішла вона до криниці, а дід з бабою в хату; глядь — немає в гніздечку качечки, тільки пір'я повно. Узяли вони тоді гніздечко і кинули в піч, там воно і згоріло.

А тут і дівчина з водою йде. Увійшла в хату, побачила діда і бабу та відразу ж до гніздечка, а гніздечка і немає. Як заплаче вона тоді! Дід і баба до неї, утішають:

—Не плач, люба! Будеш нам замість дочки. Будемо ми тебе любити і пестити, як свою рідну.

А дівчина каже:

—Я вік би у вас жила, якби ви не спалили мого гніздечка та за мною не підглядали. А тепер, — каже, — не хочу! Зробіть мені, дідусю, прялочку і веретенце, я від вас піду.

Плачуть дід і баба, просять її залишитися — не погоджується.

От і зробив тоді їй дід прялку і веретенце. Сіла вона в дворі і пряде. Раптом летить зграйка каченят, побачили її і заспівали:

 

Ген де наша діва, 

Ген де наша Єва, 

На метеному дворі 

Та й на тесаному стовпі. 

Самопрядка шумить, 

Веретенце дзвенить. 

Скинемо їй по пір'їнці, 

З нами нехай летить!

 

А дівчина їм відповідає:

 

Не хочу я з вами: 

Як ходила по лужку,

Поламала ніжку, 

Ви мене залишили, 

Далі собі рушили! 

 

Скинули вони по пір'їнці, а самі полетіли далі. От летить інша зграйка. Ці теж заспівали:

 

Ген де наша діва, 

Ген де наша Єва, 

На метеному дворі

Та й на тесаному стовпі. 

Самопрядка шумить, 

Веретенце дзвенить. 

Скинемо їй по пір'їнці, 

З нами нехай летить!

 

Дівчина і їм теж відмовила, і вони полетіли, скинувши їй по пір'їнці. Аж тут летить і третя зграйка, побачили вони дівчину і враз заспівали:

 

Ген де наша діва, 

Ген де наша Єва, 

На метеному дворі

Та й на тесаному стовпі. 

Самопрядка шумить, 

Веретенце дзвенить. 

Скинемо їй по пір'їнці, 

З нами нехай летить! 

 

Скинули вони їй по пір'їнці; обклалася дівчина пір'ячком, обернулася качечкою і полетіла разом зі зграйкою. А дід з бабою залишилися самі.

От вам і казочка, і бубликів в'язочка.