Упир

УПИР — найдавніше уособлення зловорожих сил; народна уява поділяє упирів на дві групи: живих (від народження наділених всіма ознаками упирства) та мертвих (тих, що після смерті виходять з могили, аби висмоктувати з людей кров. Упир може з'являтися у різній подобі (собаки, кота, двох хлопчиків), ходити пішки або їздити на коні. Розпізнати упиря (вродженого) можна по шести пальцях на руках і ногах, а після смерті — по напрочуд свіжому яскраво-червоному обличчю. Остаточно знешкодити упиря можна, пробивши йому груди осиковим кілком, посікши його на кавалки, вбивши два зубці із борони за вухами чи спалити на вогнищі з тернового хмизу. 

Деякі дослідники вважають, що первісно слово "упир" ("опир") означало "неспалений" і вказувало на мерця, над яким не було здійснено поховального обряду. Тому він не має спокою і за це докоряє живим.

Упирі п'ють людську кров і цим вирізняються поміж усіх інших страхітливих істот. 

Кров — уособлення життєвої сили людини, відповідник водної стихії у світовому просторі. Кров асоціювалася з вогнем та сонцем, була наслідком і метою жертвоприносин. У фольклорі з нею пов'язані мотиви захисної сили, єднання з тотемом, предками, Богом, надання життєвої енергії іншим людям чи, навпаки, відбирання її в них.

У фольклорі існує кілька пояснень, хто такі упирі і якими вони бувають. З одного боку, якась незрозуміла сила насилає на зародок у материнській утробі злого духа — й дитя народжується схильним до упирства. З другого — упирем начебто стає всякий самогубець, дух якого ненавидить живих, а тому ходить до людей після своєї смерті і п'є їхню кров. Із таких-от уявлень постають образи упиря живого — ще від народження наділеного всіма ознаками упирства, й упиря мертвого — того, що мучить людей після своєї загибелі. Також, під впливом християнства, з'явилось поняття "роблених" упирів: "Коли би хто малу дитину помастив кров'ю з чоловіка, що ліг спати, не помолившись, то з дитини став би роблений опир". 

Живий упир веде боротьбу з мертвим і не п'є людської крові (зате надолужує це після смерті). Але коли його попросити, призволяючи наїдками та напоями, то може "вилікувати" корів, яких "портить" відьма. Такими "упирями" найчастіше бували козаки, відставні солдати, чумаки, гончарі та ковалі, про яких здавна існували перекази, ніби вони знаються на всьому потаємному. Живі упирі, як вважали на Поділлі, крім червоного обличчя, мають іще й дуже міцну статуру, бо мусять на собі носити упирів мертвих, які опівночі вилазять із могил і всідаються на хрестах (Приказка мовить: "Міцний, як упир"). Вірили також, що живий упир оберігав село, худобу та бджіл. І що не помирав він доти, доки не народиться інший — йому на зміну.

Коли живий упир помирає, настає велика буря, злива, а сам він чинить усілякі підступи людям, які його ховають: щоразу розплющує очі, навіть коли їх прикривають монетами; намагається сісти, коли над ним вичитують псалтир; насилає хворобу на тих, хто несе його труну; сам випадає із труни. Упирі мають право ходити по смерті до семи літ, побачити їх можна здебільшого "на границі" — околиці села (там здебільшого ховали самогубців, єретиків, відьом), хоча, звичайно, ліпше їх і не бачити.

Мертвий упир ходить сам або ж їздить на коні, являється особливо під час епідемічних хвороб, посух та неврожаїв у вигляді великого білого пса чи кота. Існує і таке вірування: якщо кіт перескочить через мерця, той стане упирем і ходитиме білим котом до своєї хати. Мертвих упирів підозрюють у причетності до різних епідемічних хвороб, посух та неврожаїв. 

Упирями також часто називали відьмаків, які керували всіма відьмами в селі і знали про будь-які їхні підступи.

Відомо також, що упирі — двоєдушники, тому, коли вони помирають, лише одна душа покидає тіло, а інша зостається при нім. Уроджений упир має під коліном або ще деінде ґулю з дірочкою, через яку й виходить його душа.

Упирі як представники потойбіччя, крім того, не мають тіні й не можуть переходити межі, яка уособлює кордон між світом померлих та світом живих.

За життя упирі ніколи не лягають спати до святих образів головою, тільки ногами. І якби хто перевернув їх навпаки, то вони лежали б так довіку. 

Не можуть упирі доступитись до тих, хто цілий день постився напередодні Різдва (у таких хати поночі світяться особливим сяйвом), хто на ніч перехрестив вікна, двері та піч, обсипав довкола хати маком-видюком (освяченим диким маком) або "святвечірнім хрустовцем" — маком-самосійцем, що лежав на столі під час Різдва.

Про упирів в українському фольклорі існує багато переказів, причому деякі серед них зі страшних стали комічними.

Згодом упирями почали вважати тих, хто був особливо жорстоким, зокрема панів, які знущалися зі своїх кріпаків.