Заложні мерці

     Заложні мерці — померлі неприродною смертю люди (утопленики, самогубці), котрі вважалися нечистими. Захоронювали їх на перехрестях доріг, на межах полів, у ярах. Душі заложені мерці набирають різного вигляду і тиняються по світі, доки не спокутують своїх гріхів. При цьому вони нерідко збиткуються над живими людьми. До заложені мерці належали й діти, що померли нехрещеними (мавки , потерчата).

     Народна уява наділяла заложені мерці. надприродними властивостями. Під час засухи їхні могили поливали водою, щоб викликати дощ. Аби позбавити таких покійників здатності відвідувати живих людей, в їхні могили клали вузлик свяченого маку-видюку, забивали осикові кілки. Власні ж хати обсипали свяченим маком або льоном. Робити це слід було до обіду, бо по обіді вже мрець починав ходити. Вважалося, що, на відміну від звичайних небіжчиків, душі заложені мерці не можуть з'являтися до родичів на поминки, коли за померлі душі обід ставлять. Ці мотиви виразно ілюструють вірування українців у безсмертя душі, її окреме існування.