Подарунок Миколая, уклав священик Вадим Семчук

Дійові особи: Петро, Микола, Батько

Дія 1
З різних боків заходять Микола та Петро.
Микола. Привіт, Петре! Вітаю тебе з майбутнім святом святителя Миколая.
Петро. Дякую. А я тебе, Миколо, ще й з іменинами.
Микола. Слухай, Петре, а в минулому році на Святого Миколая у тебе був подарунок під подушкою?
Петро. Еге ж. Ціла торбинка солодощів. А тобі що дісталося?
Микола. Конструктор.
Петро. Знаєш, Миколо, я взагалі сумніваюсь, що то Святий Миколай подарунки носить. Ось, наприклад, Максимові із шостого класу, моєму товаришеві, ніколи нічого не перепадає. А він такий хороший хлопець! А Оленка, моя сусідка, хвалилася, що в неї кожного року на Миколая стільки подарунків, що й під подушкою не поміщаються. А вона, знаєш, яка дівчина? На всіх скаржиться, що не попросиш – ніколи нічого не дасть. Хіба ж то справедливо? Моя бабуся казала, що в Оленки багато подарунків, тому що батьки в неї багаті. А Максимові батьки бідні. Ось і вся причина!
Микола. Я, Петре, не знаю навіть, що й сказати. Твоя бабуся не вірить у Бога, а от я вірю і молюся до Нього і до свого покровителя Чудотворця Миколая. А от як пояснити те, що ти сказав, – не знаю. Спитаю у батька. Ну гаразд, побачимося! Бувай!
Розходяться.

Дія 2
Заходять батько з Миколою.
Батько. Як, синку, настрій напередодні свята?
Микола. Наче нічого. От тільки з Петром розмовляв… Казав, що сумнівається в тому, що саме Святий Миколай подарунки розносить. А я і не знав, що відповісти.
Батько. Добре, що така мова зайшла. Я саме хотів з тобою з цього приводу поговорити. Для початку запитаю тебе, чи знаєш ти, чому саме на Святого Миколая знаходять під подушкою подарунки?
Микола. Ну... тому що свято, щоб радісно було.
Батько. Але ж і на інші свята радісно буває, та не завжди подарунки дають.
Микола. Тоді не знаю.
Батько. А ти згадай життя святого Миколая. Пам’ятаєш, як він завжди бідним та знедоленим допомагав? Усе багатство своє потратив на добрі справи.
Микола. Звичайно, пам’ятаю.
Батько. А як він бідних обдаровував?
Микола. Здогадався! Він це робив таємно. Це тому, напевно, тату, подарунки даються вночі, щоб ніхто не бачив.
Батько. Саме так. Це за євангельським принципом: усе, що робиш, – роби таємно, щоб здобути не людську славу, а Божу.
Микола. Так. Це я зрозумів.
Батько. Ну, а тепер я тебе запитаю інше. Те, що святий Миколай таємно допомагав ближнім, – це добре?
Микола. Таке питаєш! Звичайно!
Батько. А нам потрібно наслідувати його приклад?
Микола (розгублено). Звісно.
Батько. Саме це й намагаються робити християни, особливо у дні пам’яті цього святого.
Микола. То ти хочеш сказати, що подарунки дарує не тільки Святий Миколай, а й прості люди?
Батько. А хіба це погано?
Микола (розгублено). Ні. Але ж приємніше отримати подарунок від святого, аніж від батьків.
Батько. Синку! І я, і ти віримо, що Богові за молитвами праведника нічого не варто зробити так, що б саме з рук Миколая-Чудотворця усі люди на планеті отримали подарунки. Але це не відбувається. І знаєш чому?
Микола. Чому?
Батько. Господь хоче дати таку можливість нам. Святитель уже на небі; своєю вірою та любов’ю Він освятив свою душу, наблизився до Бога і хоче, щоб те саме робили й ми. Ось, наприклад, вранці ми читаємо молитву «Отче наш», у якій просимо: «...хліб наш насущний дай нам сьогодні». Але ж хліб не падає з неба! Та ми й не достойні про це молитися.
Микола. Про що ж ми тоді молимося?
Батько. Щоб Господь дав нам сили та здоров’я як у повсякденному, так і духовному житті. Так само, коли поїмо, то дякуємо за все Богові, хоча обід зварила мама. Саме їй Господь дав здоров’я та вміння зварити цю їжу, а мені – принести продукти. У приготування їжі вкладена наша праця, але ми за все дякуємо Богові. Отак і з подарунками на свято святителя Миколая. Ми повинні самі потрудитися, самі знайти можливість послужити ближньому, а через наші справи буде прославлятися Ім’я Господнє. До речі, подарунки потрібно робити не тільки своїй родині та друзям, а, у першу чергу, людям нужденним, знедоленим, так, як це робив Святий Миколай.
Микола. А ви з мамою даруєте знедоленим подарунки?
Батько. Аякже. Щороку ми відкладаємо трохи грошей і купуємо продукти та ліки самотній сусідці із другого поверху. А ще в бабусиному селі живе дівчинка-сирота. Їй теж потрібно допомагати.
Микола. А вони вам дякують за подарунки?
Батько. Не знають, кому дякувати, адже все потрібно роби таємно. Зрозумів, синку?
Микола. Так. Дякую, тату. Зрозумів. Піду Петрові розкажу.
Батько. Ну, з Богом.
Розходяться в різні боки.

Дія 3
Заходять Петро та Микола. Микола поклав руку другові на плече.
Петро (продовжуючи розмову). Ти бачиш, як твій батько все гарно пояснив! Це ж справді ми повинні наслідувати приклад святого: як він обдаровував ближніх, так і нам треба.
Микола. Ти знаєш, Петре, я ще от що подумав. Це негарно, що ми постійно чогось чекаємо від святого: то іграшку, то цукерки.
Петро. А як треба?
Микола. Дарунки треба не просити, а дарувати. От, наприклад, коли в тебе іменини, хто кому дарує подарунки?
Петро. Мені дарують.
Микола. Правильно. А коли іменини у Святого Миколая, хто кому повинен дарувати: ми йому чи він нам?
Петро (розгублено). Виходить, ми йому. Але почекай, які іменини? Адже, завтра день пам’яті Святого Миколая, тобто день, коли він помер.
Микола. Правильно. Смерть – це і є день народження для життя вічного. Він помер для всього земного, але народився для Небесного Царства.
Петро. Переконав.
Микола. Ну ось і добре. То який подарунок ми йому приготуємо?
Петро. Не знаю...
Микола. Максимові батьки бідують. Може, нам щось придумати?
Петро. Правильно. Я йому всі свої цукерки віддам.
Микола. А я кілька іграшок доберу.
Петро. Як так зробити, щоб це вийшло таємно?
Микола. Підкинемо йому на перерві у портфель.
Петро. А якщо він подумає, що то помилка?
Микола. Записку залишимо: «Подарунок від Святого Миколая».
Петро. От Максим радий буде!
Микола. І не тільки Максим, а й Святий Миколай.
Виходять.