18 березня - День святого Конона

Den svyatoho KononaВісімнадцятого березня - день святого Конона Ісаврійського, або у народі Конона-городника.

У І ст. його замучили в рідному місті Ісаврія в теперішній Туреччині за відмову принести жертву язичницьким ідолам. А наступного дня, 19 березня, згадують святого мученика й цілителя Конона. Він жив у ІІІ ст. в місті Іконії, що теж було розташоване на території нинішньої Туреччини. Займався городництвом. За те, що твердо тримався християнства, йому вбили в ноги цвяхи і гнали перед колісницею, доки Конон не впав від знемоги й не помер із молитвою на вустах. У народному календарі обидва свята об'єдналися в одне – Конона-городника.

Конон вважається покровителем коней (можливо, на підставі співзвучності слів Конон і коні). У нього тварини завжди доглянуті, гладкі та швидкі, як вітер. Саме за це його й уподобав Ілля-Громовик, котрий, їдучи колісницею, брав за погонича лише Конона — «бо він опікун усіх коней і конюхів». Батьки під час грому, щоб діти не лякалися, казали: «То святий Ілля через небесний місток калачі везе, а кіньми тими править сам Конон».

Селяни збиралися в цей день у шинок, пили горілку«щоб коні були здоровими та робочими й не брикались». Але остерігалися перебрати міру, щоб коні не понесли під час жнив. У цей день тварин слід напувати водою з річки або ставка, щоб не хворіли і були невтомними в роботі. Якщо на Конона жінці присниться якась робота по господарству – «На Кононовій днині город сниться господині», а чоловікові кінь, то упродовж року у них буде в усьому достаток.

Ще на початку ХХ ст. на Кононів день коней загодовували найкращим вівсом і звільняли від будь-якої роботи. На Лівобережній Україні був звичай влаштовувати цього дня кінські перегони. А ще обов'язково цього дня кропили коней свяченою водою, щоб їх не мучив уночі домовик.

Кінські підкови прибивали до порога, щоб недобра сила не могла потрапити до хати. Якщо ж хотіли приманити в сім'ю щасливу долю, підкову кінцями догори прибивали зверху до лиштви дверей.

У Карпатах пастухи вірили, що кинута у ватрище стара підкова охороняє від грому ціле стоїще худоби.

Якщо ж напередодні Кононова дня або у Великодну ніч подивитися крізь кінський хомут, то можна побачити всіх відьом у селі.

На Кононів день намагалися задобрити домовика. Люди вірили, що в кожному обійсті живуть ці добрі духи й оберігають господарство від злої сили. Здебільшого домовики оселялися біля свійських тварин, переважно коней – ласкали їх, заплітали гриви тощо. Бувало й таке: домовик не вподобає тварину, тоді він починав збиткуватися з неї – лоскотав, їздив верхи.

Щоб уникнути цього, у день святого Конона вішали на бантину вбиту сороку – «відтак домовик забавлятиметься з птахом і полишить мучити коней». Дехто навмисне тримав у стайні навіть цапа – «щоб їздив на ньому» або закопував горщик каші, «аби домовик живився й хату глядів». Із цією ж метою хазяйка дому кропить свяченою водою горище та стайню. Господиня звечора в цей день ставить у запічку або в якесь інше потаємне місце трохи їжі для домовика, щоб він був добрий і за домом уважно слідкував.

Конон займався садівництвом, тому його називають ще Городником. У цей день господині передивлялися городнє насіння.

Хто на Конона святкує, у того город квітує. Але хоч би навіть сніг лежав у цей день, то все одно добре піти на город і хоч трошки попоратися там, хоч одну грядку скопати, тоді город тобі щедро віддячить — все і зійде, і вродить. А ще на городі треба викопати три ямки і примовляти над ними: "Це тобі одна на сушу, друга — на мошки, третя — на черву". Ямки закопати і землю зрівняти. Тоді влітку ні посуха, ні черви, ні комахи не завадять городу.

Святий Конон, вважали, завідує градом, тому цього дня літні жінки дотримувалися суворого посту, не працювали, щоб літом град не вибив посіви.

Народні прикмети:

  • Якщо вдень ясно і сонячно, то протягом літа жодного разу не випаде град.
  • Якщо на Конона гарна погода - влітку градобиття не буде.