Чарівник (Чаклун)

ЧАРІВНИК (перемітник, чаклун, ворожбит, чародій, характерник, чорнокнижник, градівник, химородник, яритник, знахар, босоркан, шаркан, відьмак)  — реальна людина з надприродними здібностями, які має від народження або які отримала, підписавши угоду з нечистою силою. На відміну від знахарів, що діяли "від Бога", на добро людям, чарівники. зналися з нечистим і чинили людям шкоду: насилали хвороби, обертали на тварин тощо. Поширеним було повір'я, що чарівники вміли робити магічні заломи колосся (закрутки), які спричиняли неврожайність хліба. Чіпати такі закрутки не можна, бо людину паралізує. У таких випадках зверталися до сільської ворожки, щоб та зняла закляття з ниви.

У чаклуна дві тіні й дві душі. Двоєдушники — ті, що родяться з двома душами: людською і демонічною, володіють особливою силою, яка дає їм змогу відгонити град, зливи й вести хмари в потрібному напрямку. 

Як і відьми, чаклуни поділяються на природжених і навчених. Природженими чаклунами могли бути позашлюбні в четвертому поколінні діти (народжена поза шлюбом дівка родить дівку, ця друга приносить третю, народжений від третьої позашлюбний хлопчик стає чаклуном, а дівчинка — відьмою). Природжені чарівники є старшими над усіма відьмами й відьмаками своєї околиці і звуться упирями. "Як поспориш з відьмою, — кажуть люди, — то мерщій іди до їхнього начальника — опиряки — і проси його, щоб він тебе помилував і наказав тій відьмі, щоб вона не займала тебе".

Чаклунами стають і ті, що народилися в сорочці; діти, прокляті матір'ю ще в лоні; діти, яких годують материнським молоком після відлучення від грудей. Чаклуном можна стати і проти волі, випадково перебравши знання від помираючого чарівника з якоюсь річчю. Перед смертю чаклун обов'язково має комусь передати своє вміння. Іноді він намагається це зробити без згоди свого послідовника.

Особливо небезпечними є навчені чарівники. Набуті таємні знання вони використовують у власних інтересах. Навчені чаклуни звертаються по допомогу до нечистої сили, збагачуються за чужий рахунок і роблять зло, маючи від нього задоволення, із власної ініціативи. З нечистою силою вони домовляються на таких умовах: поки чаклун живе, чорти служать йому, але одразу ж після смерті чаклун стає власністю нечистої сили.

Доручення чаклуна виконують чорти, відьми, заставні мерці. Він мусить постійно вигадувати їм якусь роботу на шкоду людям: насилати на них хвороби, псувати худобу, відбирати в корів молоко, робити закрутки, присушки, перетворювати людей на вовків. Чарівник і сам може обертатися різними тваринами чи комахами. В одного чоловіка, — розповідає легенда, — була вечеря. І було там багато його родичів і друзів. Усі вони почали співати, раптом у вікні кватирка сама відчинилась і влетів до хати метелик. А на столі була чарка з горілкою. Той метелик і став пити горілку. Як напився, став пищати, співати пісні. Гості всі полякалися. Потім той метелик луснув одного гостя по лобі своїми крильцями, і став невидимий. Це був, як стало зрозуміло, не метелик, а "відьмун" — родич хазяїна, якого він не покликав на бенкет. Звісно, відьмак розсердився й полякав усіх за те, що його обійшли увагою.

Щоб стати вовком, чаклуну треба перекинутися через пеньок або через кілька ножів, застромлених у землю. Легенда розповідає: один наймит підгледів раз, як хазяїн перекинувсь через пеньок за током, зробився вовкулакою і побіг у ліс. "Постой же, — думає, — перекинусь і я, що з того буде?". Взяв да й перекинувся. Став і він вовкулакою і побіг у ліс. Довго блукав по лісу з вовками і їв усяку падаль. Далі стало йому скучно без людей, да вже не знає, як перекинуться в чоловіка. От він прийде на тік, побачить хазяїна і хоче сказать йому по-людськи, да й завиє по-вовчи. А собаки так і обступлять його. Він, бідолаха, і біжить в ліс. Да вже насилу хазяїн догадавсь, що се не вовк, да взяв і перекинув його навпаки через пеньок. Наймит йому в ноги. А хазяїн подививсь, да аж жаль йому стало: худий, як скіпка, а вид увесь подряпаний: то так собаки його погризли. "Отож, небоже, — каже, — не роби, чого не знаєш".

У Карпатах вірили, що град, бурі, зливи, які спричиняють збитки господарству, прикликають самогубці й померлі чаклуни ("опирі"). Вони разом із чортами кують град на Чорногорі, а тоді у великих хмарах розносять його по всьому світу. Таких чаклунів називають "градівниками" або "чорнокнижниками". 

Назву "химородника" одержали люди, які володіють секретами якогось ремесла. Зазвичай чаклуном вважали мірошника, коваля, гончаря або музиканта. 

Характерниками, тобто особами з надприродними можливостями, які "із води могли сухими виходити; вміли, коли треба, сон на людей насилать; і туман, на кого треба, пускать; і в річки переливаться", — називали козаків-запорожців. Характерником був і славний кошовий війська Запорозького Іван Сірко, на прізвисько Праворучник, бо загадав своїм хлопцям, щоб після його смерті відрубали йому праву руку, сім років ходили з нею в бій і перемагали. 

Серед чарівників бувають провидці, які вміють передбачати майбутнє. 

Ще один цікавий різновид чарівників описала вчена-етнограф Надія Вархол, українка зі Словаччини. їх називали крутильниками, оскільки вони, згідно з уявленнями, вміли в повітрі 'прикрутити" до себе людину з далекої відстані. Особливої популярності набули чаклуни цієї "спеціалізації" серед західноукраїнського селянства за часів Австро-Угорщини, коли поширеною практикою для чоловіків стало, залишаючи вдома родину, шукати заробітку в Америці.

"Кручення" могли проводити як ворожбит чи ворожка, так і самі жінка або чоловік за їхньою порадою та настановою. Для цього був потрібен якийсь предмет спіднього одягу (підштанники, онучі тощо) або сорочка того, кого хотіли "прикрутити". Сорочку брали обов'язково невипрану, бо за її допомогою здобувалий відомості про людину.

Оскільки обертанням одежини, як вважали, встановлювалася висота польоту людини в повітрі, то крутили її вкрай обережно, помалу: бо як зависоко летітиме, перемерзне в небі, а занизько — теж недобре — розіб'є об дерева та об скелі. Того, хто летів, іноді чули — він кричав у повітрі "йой, йой, йой" чи "Боже мій, Боже мій...". Зупинити його міг той, хто чаклував, — помалу встромляючи ніж у землю. Летюча людина присідала тоді на землі, знахар годував її, добре вдягав, оскільки вона не була приготовлена до мандрівки, і знов у такий самий спосіб повертав у повітря, щоб могла продовжувати політ.

Здебільшого людину починали "крутити" несподівано, відриваючи від якоїсь роботи. Так один чоловік "прикрутив" жінку до Америки з двома відрами, коли йшла по воду; інший — із постіллю тощо. Хоча, не бажаючи летіти, людина могла відіслати замість себе в повітря якийсь предмет. Існують згадки і про невдалі випадки "прикручення". Так, в одному із записів із села Іновця варили чар-зілля, щоб "прикрутити" живу людину, а натомість прилетів мрець.